- Як на твоє рішення займатись легкою атлетикою вплинув факт, що до спорту були причетні твої мама і тітка? Ким ти мріяла стати в дитинстві?
- Коли я ще вчилась в початкових класах, вчителі фізкультури казали, що я маю певні дані саме для спринтерського бігу. Крім того, я ж бачила, що моя мама та її сестра теж займаються. Ми так собі припустили, що ці здібності мені перейшли по генах, тому моя тітка, мамина сестра, відвела мене до свого тренера, Володимира Миколайовича Прошина. Так 5 років тому я і почала тренуватись. Я нічого не розуміла в спорті, поки не почала ним займатись. Але навіть дитячі мрії були пов’язані із спортом – я дуже хотіла перебороти свою тітку-спортсменку, навіть розказувала всім, що зможу її перемогти.
- Тренер Володимир Прошин сказав, що твій нинішній рівень - поки що далеко не захмарний, і що в юнацькому віці потрібно думати не про перспективи, а просто багато працювати і тренуватися. Як змінився твій графік після відбору на ІІ юнацькі Олімпійські ігри (проходитимуть в китайському місті Нанкін 16-28 серпня 2014 року)
- Після відбору на такі серйозні змагання ми тренуємось два рази на день. Взагалі мій тренер вважає, що зараз великі навантаження мені не потрібні, тому ми більше працюємо над технікою бігу. Володимир Миколайович переконаний, що чим більше ми будемо, так би мовити, гратися в спорті й лише поступово підвищувати навантаження на тренуваннях, тим кращі результати я показуватиму на самих змаганнях. Взагалі дворазове тренування на день – це не межа. Буває, що спортсмени в моєму віці тренуються набагато більше. Володимир Миколайович вважає, що мені зараз це не потрібно. На його думку, якій я довіряю, збільшивши навантаження, я буду лише більше виснажуватись і не зможу показувати таких високих результатів, як зараз.
- У Баку (Азербайджан) на європейському юнацькому Олімпійському відборі з легкої атлетики на дистанції 200 м ти посіла перше місце і встановила рекорд чемпіонату – 23,81 секунди. Це також є найкращим результатом Європи у цьому сезоні, а також новий рекорд Вінницької області - рекорд області раніше належав олімпійській чемпіонці Наталії Добринській. Що ти відчуваєш, коли в такому юному віці б'єш рекорди досвідчених спортсменок?
- Минулого року в Нідерландах на Європейському юнацькому олімпійському фестивалі я бігла 400 метрів і була другою. В цьому році під час Олімпійського відбору на дистанції 200 метрів я прибігла першою. В такі моменти я дуже пишаюсь своїм тренером, бо саме завдяки йому я добилась такого результату.
- Віце-президент Вінницької федерації легкої атлетики Василь Митурич вважає, що матеріальна база вінницьких легкоатлетів є цілком задовільною. А ось фінансування легкої атлетики, за його словами, з кожним роком погіршується. Як це впливає суто на тебе?
- Чесно кажучи, я не відчуваю цього. Якщо ми вирушаємо на міжнародні змагання, то ми їдемо не за свої кошти – за переїзд, проживання і харчування платить Вінницька федерація. До того ж, вони мені ще й грошові премії видають. Хоч зараз я не думаю про фінансування, я не знаю, що буде в майбутньому. Мені просто подобається займатись спортом, легкою атлетикою, фінансування зараз для мене не головне. Можливо, через те, що мені лише 16 років.
- На одному з відео, де ти біжиш 200 метрів, якщо порівняти із іншими дівчатами, то все вигладає так, наче біг тобі дається дуже просто. Як ти насправді почуваєшся під час бігу? Які думки приходять в голову на таких швидкостях?
- Коли я біжу, часто мене підтримують. З трибун кричать, вигукують підбадьорюючі слова, але я настільки налаштована на забіг, що нічого не чую і ніколи нічого не бачу. Так починаю бігти – так і закінчую. Мені часто кажуть, що з боку здається наче мені все легко дається. Я не можу сказати, що мені важко, але, звісно, що на останніх метрах з’являються труднощі. Коли я біжу, я не задумуюсь над рухами, просто я вже настільки натренована, що не думаю про те, як саме бігтиму. В спорті я вже 5 років, тому на доріжці все відбувається саме собою.
- Ти навчаєшся у Вінницькому технічному коледжі. На якій спеціальності? Заняття великим спортом заважає навчанню?
- Дуже часто молоді хлопці та дівчата, які займаються спортом, часто вступають до педагогічних коледжів чи університетів. Для себе я обрала спеціальність «Фінанси та кредит». Це рішення мені допоміг прийняти тренер. Я порадилась із ним і ми дійшли до висновку, що хоч зараз я не планую завершувати кар’єри в легкій атлетиці, а й надалі хочу досягати більших висот, але будь-якої миті неочікувано для мене спорт може завершитись, і в цій ситуації потрібно мати другу професію. Звісно, складно поєднувати, але я знаходжу час і для навчання, і для тренувань. Взагалі я досить добре вчусь, лише трошки не вистачає до відмінниці.
- Ти пишеш вірші. Що тебе надихає на це? Про що ти пишеш?
- Справді пишу, але дуже рідко. Минулого року, коли ми із тренером були на зборах в Ялті і там тренувались, в нього був день народження. Саме тоді на його честь я і написала вірш. Потім ще якось, коли повернулась після змагань додому, усі свої відчуття від бігу описала ще в одному вірші.
- Коли з’являється вільний час, чим любиш займатись? Що обираєш – книжку чи фільм?
- Часто після тренувань з іншими підопічними Володимира Миколайовича ми ходимо на природу, до річки, граємо в волейбол. Обираючи між фільмом і книжкою, я обираю варіант подивитись кіно. Хоча тренер навпаки завжди каже мені, щоб я багато читала художньої літератури. Буває, що він і свої книжки мені приносить, і вірші свої дає почитати, а до того всього, він ще й картини малює.
- Часто дозволяєш собі поласувати забороненими «неспортивними» стравами?
- Мені пощастило – тренер ніколи не каже, що мені треба сідати на дієту. Тому й особливих рамок немає, за які хотілось би час від часу вийти.
- Соціальні мережі для тебе – це «зло» чи «друг»?
- Завдяки соціальним мережам я підтримую контакт зі своїми конкурентами, з якими познайомилась на чемпіонатах України. Цікаво, що хоч на українських змаганнях всі ми конкуренти, але загалом спілкуємось досить добре, а на міжнародних змаганнях, коли виступаємо як збірна команда, ми взагалі всі за одного.
- Своїми кумирами ти називаєш таких спринтерів, як Усейн Болт і Еллісон Фелікс. На твою думку, наскільки в спорті обов’язково мати кумирів?
Ці люди – це навіть не кумири, просто мені подобається їхня техніка бігу, їхня поведінка під час змагань. Я думаю, що в спорті кумири не потрібні. Краще орієнтуватись на себе, боротись, не дивитись на інших, бо все ж таки кожен з нас – це інша людина.
У останні роки успіхи вінничан в легкій атлетиці в основному асоціювалися з Наталією Добринською, яка зараз є віце-президентом Федерації легкої атлетики України.
- Яке майбутнє в спорті ти бачиш для себе?
Зараз я йду до того, щоб стати учасником дорослих Олімпійських ігор і там досягнути висот. А далі подивимось. Змагання проходять, я одразу забуваю про їх результат і починаю готуватись до наступних.
ФОТО: НОК