Вчора у другому читанні Верховна Рада нарешті прийняла урядовий законопроект про реформу української газотранспортної системи. Цей закон пройшов і через погрози відставки Яценюка та уряду, і через піар депутатів на улюблений своїй темі — збереженні "національного надбання" - української труби.
Чому тема української ГТС видалась настільки болючою для України і чи потрібна насправді вона європейським чи американським компаніям?
Більшість українських нардепів всіх скликань за відсутності ідей полюбляли паразитувати на темі загрози найдорожчому, що є в Україні — ГТС.
В цей раз “Свобода” також під час першого читання законопроекту полякали українців, що зла рука “Газпрому” через європейські газові компанії заволодіє нашою трубою. Звичайно, відкидати такий варіант не можна. Тим паче найбільший покупець російського газового монополіста — Європа, і більшість газу до них потрапляє через Україну. Тому для Росії було б гарним подарунком заволодіти хоч частиною української ГТС і намагится впливати на транзитну політику.
Великий подразник для Путіна, що газу в нього поки досталь, а ось доставити самостійно і продати в руки заможних європейських покупців він не може. Постійно заважає західний сусід, якому залишилась стратегічно важлива частина радянського газогону. Чого тільки вартує мега-проблемний проект "Південний потік".
Але нинішнє ставлення Європи до Путіна і, відповідно, до "Газпрому" принаймні в перспективі найближчих років робить варіант опосередкованого заволодіння українською ГТС росіянами неможливим. Тим паче, що українській владі має вистачити розуму ретельно перевіряти компанії-партнери на можливі нечисті звязки з російським монополістом.
За словами президента Центру глобалістики "Стратегія ХХІ" Михайла Гончара, всі європейські компанії, які є клієнтами "Газпрому", мають з ним зв'язок в силу довготривалих контрактів.
“Виявити певну ступінь впливу Газпрому не так вже важко. Проблему представляють ті компанії, які афільовані з ним. Але це з'ясовується достатньо нескладною процедурою. Чому, наприклад, зазнав краху “Набукко”. Всі компанії, які були учасниками консорціуму з реалізації проекту, вони мали відносини по закупці газу з Газпромом”, - розповів він Еспресо.TV.
В новому законі прописано, що саме оператором української ГТС може бути тільки Україна, тож навіть якщо "Газпрому" вдасться завдяки хитрому сплетінню партнерських відносин проникнути у власність нашої ГТС, то шанси на управління нею в нього будуть мізерні. Також остаточно участь компанії-партнера в статутному капіталі підприємства-оператора ГТС буде схвалювати Верховна Рада, а це знову ж таки завдання не з простих.
Як розповів Гончар, найважливіше питання полягає в тому, щоб були дуже скурпульозно виписані права урядового пакету, завдаки якому уряд має зберігати контроль за ГТС.
“Досвід Словаччини показує, що не дивлячись на те, що за урядом був закріплений контрольний пакет 51%, вони практично не мали контролю. Договір з управління був виписаний таким чином, що уряд ні на що не впливав”, - розповів він Еспресо.TV.
Звичайно, теоретично, використовуючи можливу компанію партнера-маріонетку, Газпром буде пробувати піднімати галас на кшталт "утискають іноземних інвесторів", але якщо компанія буде чітко асоціюватися з Росією, її галас в серйоз ніхто не сприйматиме.
Тому важливою умовою повинно бути повне публічне відкриття інформації про можливих партнерів по ГТС, щоб ЗМІ могли по кісточкам розібрати і показати пов'язаність або навпаки незалежність від "Газпрому" компанії-партнера.
Інше питання чи є економічно доцільним європейським або американським компаніям вступати в спільне підприємтсво для управління українською ГТС?
Експерти сходяться на думці, що через непевну ситуцію на Сході України черги з інвесторів зараз очікувати не слід. “Гроші і інвестори полюбляють тишу", - вважає Гончар.
На його думку, це свого роду тест для Європи, бо управління нашою ГТС питання енергетичної безпеки не тільки України, а і ЄС.
Тезу про відсутність великої зацікавленості до української труби підтвердив після прийняття закону і сам Яценюк. “Немає черги, щоб інвестувати в українську ГТС, але ми повинні зробити кроки, щоб ЄС був зацікавлений у збільшенні транзиту газу через Україну, відповідно, щоб ми заробляли більше“.
Гончар вважає, що більший інтерес до нашої ГТС зараз може бути у американських партнерів. “Але доки не вщухнуться воєнні дії ніякий інвестор не ризикне”, - додає він.
Одним з ключових пунктів реформи газотранспортної системи є її юридичне розділення: окремо газопровід, окремо підземні сховища газу (ПСГ).
“Наша мета - максимізація прибутку ГТС та ПСГ. В Європі зазвичай вони юридично працюють окремо для того, щоб дати окремі нерегулярні умови власникам газу в ПСГ і дозволяє отримати додаткові прибутки", - раніше розповідав про плани “Нафтогазу” голова Андрій Коболєв.
Як розповів Еспресо.TV співголова Фонду енергетичних досліджень Дмитро Марунич, інвестувати в управління тільки ПСГ значно вигідніше ніж у всю ГТС, але це доцільно, якби в схему був залучений постачальник газу, а це “Газпром”.
“Наприклад, якась європейська компанія придбала газ на кордоні Словаччини і України. Прокачала в зворотньому напрямку, заплатила нам транзитний тариф. Там його зберігає за економічно обгрунтованим тарифом. І потім під час цінової кон'юктури качає його у зворотньому напрямку і продає. Така логіка можлива, але без наявності країни постачальника газа, вона не дуже буде працювати”, - вважає Марунич.
Експерт масштаб такого бізнесу не оцінює як надпотужний. Також, на його думку, "не всі європейські компанії захочать псувати відносини з “Газпромом” щоб заробити, наприклад $50 млн".
“Ідеально, щоб “Газпром” продав газ на вході до українських газосховищ. Мінімальні ризики, ідеальна економіка. Але він на це не погодиться”, - вважає Марунич.
На думку експерта з енергетики Михайла Гончара українські ПСГ більш привабливі для західних інвесторів у фінансовому плані, а транспортна інфраструктура у стратегічному. Причому, як для України, так і для ЄС.
Також уряд переконує, що переділ української ГТС замислив не тільки для енергетичної безпеки. Реформа повинна принести додаткові надходження до бюджету.
“Тут не треба сподіватися, що раптом впадуть великі гроші. Мова полягає в тому щоби зберігши транзитну функцію зберегти якийсь обсяг тих надходжень. Інше питання, що ми зможемо більше заробляти на наших ПГС. Це те, що завжди залишалося недооціненим”, - вважає Гончар.
За його словами раніше вітчизняними газосховищами завжди користувався або “Газпром” або пов'язані з ним “паразитарні” структури. “Вони використовували мізерний тариф і отримували надприбутки”, - уточнює він.
За словами Дмитра Марунича схема отримання прибутку від користування нашими ПСГ можлива, але лише у разі встановлення економічно обгрунтованих тарифів.
“В ідеалі, щоб спільне підприємство працювало прибутково для України, тариф на транзит треба підвищувати, бо вони у нас занижені. Але чи будуть взагалі за таких тарифів європейські партнери користуватися українською ГТС?”, - задається питанням експерт.
Питання енергетичної безпеки України зараз чи не найважливіше, але не слід думати, що відразу з'являться черги на нашу ГТС. Не кожен захоче інвестувати в країну, яка знаходиться в стані війни, напівзруйнованої економіки та планує скоро змінити парламент.
Звичайно, козирі в нас є, ми найпростіший варіант газової логістики в Європу. Причому найпростіший і для Росії (незважаючи на потуги з "Південним потоком"), яка звикла своїми газовими прибутками закривати очі та рота своєму народу для реалізації особистих цілей певної купки людей.