Сьогоднішній день ознаменувався двома важливими повідомленнями. По-перше, нарешті, "примарний конвой" Путніа офіційно знайшовся на кордоні з Луганською областю і його оглядають представники Червоного хреста. По-друге, дуже чітко почав проступати абрис майбутнього війни на Донбасі - у випадку вдалого закінчення української операції в районі Красного Луча терористи в Донецьку остаточно будуть відрізані від постачання з Росії. Дуже скоро крапки будуть розставлені і в питання оточення та розчленування груп терористів в районі Горлівки, Єнакієвого, Стаханова-Алчевська. Вирішується питання повної блокади і Луганська. Таким чином, єдиним плацдармом терористів, який може тривалий час триматися за підтримки Росії, стане невеличкий шматочок Луганської області в районі Антрацита-Ровеньків-Свердловська. Військові аналітики вже заявили, що це і буде останнім бастіоном терористів, оскільки саме у цьому районі залишається зв'язок з Росією. І саме туди приперся "конвой Путіна".
Власне цей конвой, швидше всього, і призначається майбутній, назвімо її Антрацитівській Народній Республіці або Цхінвалі-2. Території, яка в мріях Путіна триматиметься як Південна Осетія винятково на офіційній гуманітарній та неофіційній збройній підтримці Росії. Задумка просто чудова - якщо весь Донбас Путін просто не в стані фінансово та матеріально утримувати, то цей невеличкий клаптик йому цілком ще по кишені. З іншого боку, таким невеликим коштом він планує і далі тримати Україну в стані перманентної нестабільності та війни з провокаціями, нападами, обстрілами.
Утім, проблема в тому, що Антрацитівська республіка ніколи не стане Південною Осетією. І суттєва різниця в тому, що міжнародна спільнота в свій час видала мандат російським "миротворцям" на перебування в Південній Осетії, що вилилося в банальну окупацію. А от щодо Антрацитії, то такого мандату не буде. Відповідно, російські війська офіційно не матимуть права перебувати на території України. Що це означає? А це означає, що українська армія може продовжити АТО і на території Антрацитії, чого Грузія не могла зробити в Південній Осетії. Точніше Тбілісі, втомившись від російських провокацій, спробував це зробити, але російські "миротворці" з Осетії перейшли у наступ для "примушення до миру". І привід дав їм Тбілісі. У випадку з Україною такі повномасштабні дії російської армії можливі, але це буде не чим не прихований "бєспрєдел" і світова спільнота вже не реагуватиме так м'яко як у ситуації з Грузією. В принципі, щоб реалізувати цей сценарій Путніу не треба жодних нових республік. Але він поки боїться йти на нього. Звісно, завданням №1 російської дипломатії може стати домагання на введення миротворчих сил в район Антрациту, і можливо деякі світові лідери будуть схиляти Порошенка до ідеї пожертвувати шматочком Луганщини, щоб отримати решту Донбасу. Але думається, що офіційний Київ чудово усвідомлює, що домовившись про офіційне перебування російських "миротворців" навіть на маленькому клаптику України, потім ми втратимо щонайменьше весь Донбас, а там всю державу. Тобто тут Київ, швидш за все, буде категорично непоступливим.
Що залишається Путіну? Лише в неофіційному порядку збройно підтримувати Антрацитію. Оскільки місцеві ресурси цього анклаву не безмежні, а українські війська не зупинятимуться в тому, що продовжать довбати "останній бастіон", то Путіну доведеться все більше посилати туди власних громадян - спочатку найманців та добровольців, а потім і строковиків. І в Росію нескінченою рікою підуть вантажі - 200. А це те, чого дуже бояться росіяни після Афганістану та Чечні. Тобто всі росіяни за Велику Країну, але тоді, коли у війні за неї гинуть українці. А от самим гинути - їм якось не дуже посміхається. Що робитиме Путні? Закручуватиме гайки? Відмовлятися від Антрацитії? Ані той, ані другий варіант на його підтримку населенням Росії, яке до того ж потерпатиме дедалі більше від санкцій, позитивно не вплине...
