Минуло майже півроку, коли на Олімпійських іграх у Сочі-2014 українські біатлоністки стали чемпіонками в естафеті, а Віта Семеренко – ще й бронзовою призеркою у спринті. З тих пір у пресі регулярно з’являються розчаровані заяви сестер Семеренко – Віти і Валі – про те, що держава так і не виконала перед ними всіх своїх зобов’язань й обіцянок.
Спочатку сестри били на сполох щодо виплати грошових винагород за медалі. Їх усі просили почекати і з розумінням поставитися до тієї ситуації, в якій опинилася країна – втеча Януковича, зміна влади, економічна криза.
І вже тоді Валя підтвердила Еспресо.TV, що через невиплату преміальних цілком можливо, що вони з сестрою можуть прийняти російське громадянство. Подібна звістка шокувала президента Федерації біатлону України Володимира Бринзака. Вже наступного дня сестри заперечували бажання змінити громадянство. Так і не відомо, був то деякою мірою шантаж, просто необдумана балаканина чи на них так кардинально подіяла розмова з Бринзаком, яка, вочевидь, була.
На початку червня держава виплатила всі грошові преміальні олімпійським медалісткам – по $125 тис. за олімпійське "золото", а Віті ще й $55 тис. за "бронзу". Причому, за актуальним на той момент курсом - 11,75 грн./дол.
Проте біатлоністки нагадали чиновникам про те, що олімпійським медалістам обіцяли ще квартири. На даний момент її отримала, в Києві, лише Олена Підгрушна, яка після Олімпіади стала заступником міністра молоді та спорту. Інша киянка Юлія Джима, за словами Бринзака, ще чекає на житло.
Та Семеренко знову непокоїлися, незважаючи на запевнення і президента федерації, і міністра молоді та спорту Дмитра Булатова. Спочатку дівчатам облрада Сумщини, звідки вони родом, обіцяла виділити кошти – по 900 тис. грн.., щоб вони змогли придбати квартири. Та в останньому інтерв’ю біатлоністки вже заявили, що не відмовилися б від квартир у столиці, адже Підгрушній видали помешкання в Києві. Зазначимо, що Олена змінила прописку, тому й отримала квартиру за місцем прописки. Зрештою, через юридичні труднощі облрада Сумщини нещодавно постановила виділити сестрам земельні ділянки для спорудження будинків, а також преміальні - по 450 тис. грн. кожній.
Звісно, працю спортсменів, які є чи не єдиною позитивною рекламою України в світі, треба поважати і винагороджувати. Та чи справді сестри, а з ними й інші спортсмени мають вагомі підстави ображатися на Україну за те, що їм деякий час не видавали квартири?
По-перше, їм не відмовляли у видачі житла, а просили почекати.
А по-друге, якими преміальними можуть похвалитися іноземні колеги українок?
Навіть та ж Росія платила своїм чемпіонам скромніше, ніж Україна - $115 тис., $72 тис., $49 тис.
Норвежці, в лавах яких виступає найтитулованіший олімпієць Білих Олімпіад легендарний Уле-Ейнар Бьорндален, взагалі відмовилися виплачувати бодай якісь премії. Чиновники вирішили витрачати гроші на підтримку молодих спортсменів і розвиток спорту. Таким шляхом пішли Швеція, Великобританія і Хорватія.
У західному світі ніхто і не говорить про додатки до грошових винагород у вигляді квартир. Хоча екстра-подарунки існують. Наприклад, кожен з німецьких атлетів отримав від Національного олімпійського комітету Німеччини Олімпійський паспорт, за яким у спортсменів буде низка досить оригінальних привілеїв - сертифікат на безкоштовну електричну зубну щітку, 35-відсоткова знижка на взуття, 50-відсоткова знижка на страховку і запрошення на гонку серії DTM.
Тим часом олімпійців з Південної Кореї нагороджують почесною медаллю НОК і звільненням від обов'язкової 2-річної військової служби.
Тож українським спортсменам гріх ображатися за державні преміальні.
А от зарплати, умови підготовки, спортивні бази, фінансування спорту чи рекламні контракти – це вже інші питання.
І ось тут наші атлети суттєво поступаються своїм колегам з економічно розвинених країн.
Наприклад, у США спорт функціонує абсолютно за іншими законами й канонами, ніж в Україні, яка продовжує бути втіленням радянської моделі – все підконтрольне державі і все присмоктується до держбюджету.
У Штатах навіть немає міністерства спорту, лише олімпійський комітет, який повністю незалежний від держави. Цікаво, що серед керівництва організації є представники великого бізнесу, які не мають досвіду управління спортом. Вони цінні тим, що привносять орієнтоване на бізнес мислення. І це є ключовим нюансом.
Отож, значну частину бюджету олімпійського комітету США становлять надходження від контракту з телевізійним гігантом телекомпанією NBC, якій належать права на трансляцію Ігор на території країни. Крім цього, бюджет формується за рахунок надзвичайно розвиненого інституту спонсорства. Там навіть переконані, що спонсорів не може бути занадто багато, щоб не знецінити бренд. Тож НОК США співпрацює з 20-ма компаніями.
Водночас він проводить активну маркетингову діяльність. Так, перед Олімпійськими іграми в Сочі-2014 олімпійський комітет запустив програму "Піднімемо руки". Люди купували за $14 рукавиці з написом "Go USA!". Трохи більше ніж за місяць продали півмільйона пар.
Окрім цього, в Штатах дуже популярний краудфандінг – народне фінансування. Спортсмени звертаються до громадськості, аби прості американці скинулися кожен, скільки може, і таким чином допомогли їм підготуватися до сезону належним чином та потрапити до збірної. Зазначимо, що американці страшенно гордяться, якщо представник їхнього штату представлятиме країну на такому масштабному спортивному форумі. Тому охоче відгукуються на подібні ініціативи. Сьогодні громадяни США жертвують мільйони доларів на спорт. В Америці не вважають приниженням оббивати пороги і випрошувати гроші. Натомість українська ментальність не бажає "так опускатися".
Повертаючись до олімпійських преміальних, варто відзначити, що деякі федерації платять американцям ще свої призові з коштів власних спонсорів. Наприклад, федерація плавання США за "золото" Лондона-2012 додатково виплатила своїм атлетам по $75 тис.
А один з американських гімнастів після бронзової медалі на чемпіонаті світу (навіть не Олімпіаді!) отримав від заможного шанувальника свого таланту дороге авто – за $100 тис.
Розвинений рекламний ринок, популярність і престиж в американському суспільстві бути чемпіоном відкриває перед успішними атлетами широкі можливості фінансово вигідних контрактів, які забезпечують їм безбідне існування. От вони й не вимагають від держави квартир, земельних ділянок, авто чи ще якихсь цінних подарунків.
Уявити таку систему в Україні складно. На відміну від США, у нас немає закону про спонсорство, який надавав би компаніям, що займаються благодійництвом, пільги в сплаті податків. Рекламний ринок слабо реагує на українських чемпіонів – не популярний в нашій країні спорт настільки, як у США. Хоча можна відзначити олімпійського чемпіона з боксу Олександра Усика, який майже вже 2 роки представляє одну з компаній після тріумфу в Лондоні-2012.
Заради справедливості відзначимо і поодинокий випадок спонсорства в Україні. Трапився він з дзюдоїстом Георгієм Зантарая. Киянин виграв чемпіонат світу-2009 і приніс Україні історичне "золото". Завдяки прямій телетрансляції українського каналу цю блискучу дострокову перемогу бачило чимало людей. Після повернення спортсмена на Батьківщину один з шанувальників спорту, зустрівши спортсмена на вулиці, дав чемпіонові декілька тисяч доларів. Згодом інший спонсор подарував Зантарая авто.
Інколи українські федерації теж преміюють своїх медалістів. Наприклад, після Ігор у Пекіні-2008 Федерація фехтування України, президент якої очолював концерн офіційного імпортера французьких автомобілів, подарувала олімпійським чемпіонкам у командній першості машини.
Та якщо подібна практика у США – поширена й звична річ, то у нас спонсорська допомога – виняток. Підготовка і преміювання олімпійців лежить на плечах держави. Тож спортсмени й починають вимагати від неї якомога більше привілеїв – кому удасться відірвати більший "шмат пирога", кому – менший.
P.S. Серед усіх українських спортсменів біатлоністи мають найменше підстав для нарікань. Усі збори проводяться в повному обсязі, переважно за кордоном, що дає можливість підготуватися до сезону належним чином. Лише цього року, коли в країні війна, біатлоністам довелося вкласти власні кошти під час літнього збору в Естонії. Але давайте подивимося, наприклад, на веслування на байдарках і каное – наші атлети за свої гроші поїхали в липні на чемпіонат Європи, а в серпні – на чемпіонат світу. Причому потягом.