Історія з „насильницько-гуманітарним” конвоєм, який рушив дорогами України, не сильно переймаючись законами чи домовленостями, показує, що Росія не збирається так легко відмовлятись від „Новоросії”, як того хотілось би українцям.
Більше того, президент РФ продовжує грати на „підвищення ставок”, реалізуючи нові й нові ініціативи у „гібридній війні”, а Україна і її союзники вимушені виключно реагувати. Таким чином, стратегічна ініціатива залишається поки в руках Путіна.
Поки гібридна війна дозволяє зберегти нестабільність на Донбасі, Путін навряд чи від неї відмовиться. Але якщо в силу тих чи інших обставин АТО наблизиться до успішного завершення, в Росії завжди залишається можливість перейти до війни більш чи менш традиційної. У світлі цього виникає природне питання – що саме Україна може протиставити прямій і широкомасштабній російській агресії, якщо Путін на неї зважиться. Ми винесемо за дужки питання про майбутнє самої Росії в разі такого розвитку подій, чи якісь довготривалі стратегічні наслідки, зосередившись на можливих заходах реагування.
Остаточне знищення „вуглеводневої зброї”
Для ліквідації російського важеля впливу як на Європу, так і на саму Україну, логічним видається раз і назавжди унеможливити використання газового чи нафтового шантажу. При тому мова йде не тільки про припинення транзиту газу, яке вже санкціоноване чинним українським законодавством, але й про фізичне знищення ключових частин магістральних газогонів, що забезпечують транзит газу через Україну, насосних станцій тощо. Більш радикальний варіант супроводжується вчиненням диверсій проти окремих ділянок „Північного потоку”, що дозволило б практично повністю блокувати російський газовий експорт, а також, за можливістю, проти видобувних потужностей в самій РФ. Переваги – руйнівний фінансовий та геополітичний удар по противнику, недоліки – незадоволення ЄС, який, однак, не зможе нічого протиставити подібному підходу.
Ставка на територіальну самооборону
Масова мобілізація населення, при тому не тільки і не стільки у чинні збройні сили, як у місцеві підрозділи самооборони. „Територіальні батальйони”, що діють у зоні АТО – це чудово, але потрібні сили і для захисту інших територій у державі, особливо якщо зважити на той факт, що з боку Росії спостерігаються активні спроби реанімації та розширення повітрянодесантних військ. Озброєні загони місцевих сил самооборони могли б якщо й не впоратися із диверсантами, то, принаймні, радикально скувати їхні дії. Переваги – практично повна безкоштовність для держави. Отримавши легке стрілецьке озброєння та боєприпаси, сили тероборони будуть перебувати фактично на самозабезпеченні. Недоліки – проблеми з майбутнім поверненням зброї, частина з якої може потрапити у кримінальне використання.
Засоби ядерного стримування
Оголошення про вихід із договору про нерозповсюдження і розробка повноцінних тактичних ядерних боєприпасів може стати одним із найрадикальніших засобів стримування. Проте подібні дії вимагають відносно тривалого часу (більше року), значних капітальних вкладень, і, з високою ймовірністю, перетворять Україну на об’єкт радикального міжнародного тиску та економічних санкцій. У світлі фінансової ситуації у країні, економічні наслідки можуть виявитись не менш фатальними, ніж російське вторгнення. Реальною альтернативою видається таємне створення подібної зброї, з формальним запереченням ядерного статусу, і оголошенням про наявність подібного потенціалу тільки в разі крайньої необхідності, а також із обов’язковим знищенням зброї після розв’язання україно-російського конфлікту.
Іще радикальнішим і швидшим кроком є створення „брудної бомби” із високорадіоактивних відходів і монтаж її на наявні засоби доставки (вочевидь, одним із основних варіантів вибору є тактичні ракетні комплекси „Точка-У”, які, щоправда, мають невисоку дальність і точність). Перевагою є можливість реалізації впродовж лічених тижнів. Проте у подібного рішення явно більше недоліків, аніж переваг. Основною проблемою є неселективність дії, і значно більша небезпека для мирного населення, ніж збройних формувань. Наявні засоби доставки не дають можливості нанести удар вглиб території противника, обмежуючи зону враження відстанню у 100-150 кілометрів від кордону. А головними недоліками видається як терористичний характер подібної зброї, так і повна байдужість російського керівництва до долі своїх громадян.
Залучення ситуативних союзників
Активна політика на залучення до бойових дій всіх можливих союзників України – як стратегічних, так і ситуативних. При тому їх участь можна проробляти на всіх рівнях включення – від військової допомоги на рівні урядів до окремих добровольців-волонтерів чи професійних найманців з відносно небагатих країн, послуги яких Україна в стані оплатити.
При тому на увагу тут заслуговують варіанти залучення не тільки європейських країн (хоча можливість домовитись, наприклад, про поставки залишків радянських арсеналів зі східноєвропейських країн є цікавою), але й звернення до азійських противників російської світової гегемонії. Наприклад, до тої ж чеченської діаспори в Європі.
Пошук союзників всередині Росії
Не зважаючи на колосальний рівень підтримки путінської політики в Росії, в режиму залишилось чимало противників, в першу чергу серед тих, хто може оцінити реальні наслідки геополітичної ізоляції Росії. Використовуючи цей ресурс, можна здійснити спробу перенести боротьбу з контексту протистояння „Україна-Росія” у площину „Путін – антипутінська опозиція”, включно з можливістю прямого фізичного впливу на особу, відповідальну за прийняття рішень в українському конфлікті, а також можливість, у крайньому разі, впливати на російську інфраструктуру, навантажену реалізацією мілітарних завдань (залізниці, аеропорти, тощо).
Окремої уваги заслуговують, наприклад, етнічні українці з числа тих, хто назавжди залишились у РФ після депортації.