Гданськ 1939. Донецьк 2014

«Ми не будемо вмирати за Гданськ!» - цей вислів став символом позиції представників Західної Європи щодо вибуху війни 75 років тому. Франція і Велика Британія своїм заохочуючим мовчанням зробили диктатора Німеччини втричі сміливішим. Аншлюс Австрії, зайняття Судетів і, врешті решт, зайняття Чехословаччини, не мали для Гітлера і Третього Рейху жодних серйозних наслідків. 

Навіть, коли 1 вересня 1939 року, після підписання радянсько-німецького Пакту, пролунали перші постріли зокрема в Гданську, західні держави спромоглися лише на те, щоб розпочати так звану «дивну війну». Цим вони вчетверте зробили Гітлера сміливішим, обманюючи себе, що ціною смерті Гданська вони порятують власну шкуру.

Після Варшави наступною окупованою столицею був Париж, невдовзі після цього бомби почали падати на Лондон. Лише тоді західний світ почав кричати: «Стоп! Ні – війні!».

Така егоїстична і недалекоглядна політика європейців щодо агресора не має повторитися  ніколи. Однак поточна ситуація в Україні нагадує подібну 1939 року: агресивна Росія зайняла Крим, що був частиною території меншого сусіда – України. Війська і спецслужби президента Путіна, часто прикидаючись російськомовними мешканцями України, діють на Сході цієї країни, підтримуючи банди, що тероризують населення і відкрито загрожують інвазією.

Новим по відношенню до 1939 року є те, що за останні роки агресору вдалося втягнути в орбіту своїх інтересів велику кількість європейських політиків і бізнесменів, які наївно повірили у його «людське обличчя». Лоббі, яке створилося, почало впливати на політику багатьох країн. Східну політику відтоді почали здійснювати під гаслом "Russia first", і навіть "Russia only". Тепер вона лежить в руїнах. Європі терміново потрібна нова, реалістична Ostpolitik.

Саме тому ми звертаємося до наших сусідів, співгромадян Європи і їхніх урядів:

Президент Франції Франсуа Олланд планує здійснити крок, що є значно шкідливішим, ніж пасивність Франції у 1939 році: стати єдиною європейською країною, що підтримує агресора через продаж нових великих бойових десантних кораблів Містраль. Ще 2010-го, коли Франція розпочала з Росією співпрацю у цій справі, це викликало чисельні протести, від яких попередній президент – Ніколя Саркозі, відмахувався зазвичай формулою «Холодна війна скінчилася». Відносно початку «Гарячої війни» зникли підстави для реалізації старої угоди. Кілька політиків, а також філософ Бернар Анрі-Леві запропонували, щоб Франція продала свої кораблі НАТО або ЄС. Якщо президент Олланд швидко не змінить своєї точки зору, мешканці Європи мають переконати його бойкотом російських товарів. Франція, відповідно своїй великій традиції, має дотриматись вірності ідеї європейської свободи!

Федеральна Республіка Німеччина ще близько 1982 року у великій мірі почала узалежнюватися від російського газу. Уже тоді польські інтелектуали, між якими були Чеслав Мілош і Лешек Колаковський, застерігали перед новими трубопроводами, називаючи їх потенційними «знаряддями шантажу проти Європи». На це звертали увагу і президенти Польщі – як Олександр Квасневський, так і Лех Качинський. Однак німецькі політики – чи через німецький комплекс провини, чи через віру в «російське економічне диво» і надію на власний зиск, дуже залежні від співпраці з російською владою. Таким чином (можливо, несвідомо), вони продовжували провальну німецьку традицію трактування Росії, як єдиного партнера на Сході. За останні роки російські державні підприємства і фірми, що належать олігархам, глибоко пустили в Німеччині своє коріння – починаючи з енергетики, закінчуючи футболом і туризмом. Німеччина має покласти край проблемі такого характеру, яка породжує політичну залежність.

Усі європейці і кожна держава мають взяти участь в акціях допомоги України, яка сьогодні знаходиться під загрозою. Сотні тисяч біженців зі східних регіонів країни і Криму потребують гуманітарної допомоги. Економіка знекровлена багаторічними шкідливими газовими контрактами з до сьогоднішнього дня монополістом – російським "Газпромом", який змусив Україну – одного з найбідніших покупців, платити найвищу ціну. Українська економіка терміново потребує допомоги, нових партнерів і інвесторів. Партнерства і підтримки потребує також чудова, жива сфера культури, ЗМІ і громадських ініціатив. 

ЄС довгими роками давав Україні зрозуміти, що вона не має шансів ані на членство, ані на підтримку більшу, ніж суто символічна. Небагато тут змінила політика «Східного партнерства», яка на практиці виявилася скоріше замінником реальних дій. Ці проблеми несподівано отримали власну динаміку завдяки незламній позиції українських демократів. Вперше в історії люди гинули від куль з європейським прапором в руках. Якщо Європа не проявить солідарності з ними, це означає, що ідеї революції 1789 року – свобода і братство – вже нічого для неї не значать. 

Україна має право на захист своєї території і своїх мешканців від зовнішньої агресії, також з застосуванням поліції і війська, у тому числі, в регіонах, що межують з РФ. На Донбасі, так само як і в усій країні з 1991 року панував спокій, не було жодного ґвалтівного конфлікту, зокрема, зв’язаного з правами меншин. Володимир Путін, спускаючи з ланцюгів псів війни і експериментуючи з новими видами агресії, перетворює Україну на полігон, на зразок Іспанії років громадянської війни, в якій фашистські підрозділи за підтримки гітлерівської Німеччини атакували Республіку. Кожен, хто не скаже Путіну "no pasaran", виставляє на посміховисько ЄС разом з його цінностями, і погоджується на підрив світового порядку. 

Ніхто не знає, хто керуватиме Росією за три роки. Ми не знаємо, що станеться з діючою елітою влади, що здійснює авантюрну політику, яка суперечить інтересам її власного народу. Ми знаємо одне: той, хто сьогодні веде політику "business as usual", ризикує життями наступних тисяч українців і росіян, появою наступних сотень тисяч біженців а також атак путінського імперіалізму на чергові країни. Учора Гданськ, сьогодні Донецьк: ми не можемо допустити, щоб Європа протягом багатьох наступних років жила з відкритою кривавою раною!

Анджей Вайда, Владислав Бартошевський, Яцек Денель, Інга Івасів, Ігнаци Карпович, Войчех Кучок, Дорота Масловська, Збігнев Ментзель, Томаш Ружицький, Януш Рудницький, Пьотр Соммер, Анджей Стасюк, Земовіт Щерек, Ольга Токарчук, Еугеніуш Ткачишин-Дицький, Магдалена Туллі, Агата Тушинська, Щепан Твардох, Казімеж Войчицький, Кристина Захватович 

Гданськ, 1 вересня 2014 року Gazeta Wyborcza