Повідомлення президента про „заблукалих” десантників, танкістів та спецназівців РФ з України – котрих, якщо вірити Банковій, залишилось заледве 30%, викликало сподівану радість у прихильників сьогоднішнього нетривкого перемир’я. Ще б пак – Росія чи не вперше за період протистояння зробила крок назад, взявши курс на припинення конфлікту.
Проте США пораділи цій події якось дуже вже стримано – особливо якщо зважити на той факт, що подібне виведення російських військ вони могли б сміливо записати у досягнення своєї дипломатії.
А далі все пішло і зовсім цікаво - представник Держдепартаменту Марі Харф заявила перед пресою, що США не мають підтверджень інформації про виведення 70% російських військ. Що в перекладі з дипломатичної на людську означає, що Держеп відверто сумнівається у правдивості цієї інформації.
Не знайшла ця інформація підтвердження і з боку, приміром, громадських організацій, активістів та журналістів, присутніх у зоні конфлікту. Котрі добре помічали введення російських військ, але поки не підтверджують їх масового виходу.
Тоді навіщо Порошенку розповідати про відхід російських військ, які, більш ніж ймовірно, залишаються на своїх місцях?
Судячи з реакції США, замовником цього „викиду” були не вони. „Умиротворення” Путіна у подібний спосіб теж виглядає чистим божевіллям – він то чітко знає, де є, а де немає його військ, а „миролюбні жести” на нього явно не діють. Натомість зі всього списку міжнародних партнерів України найбільше вигоди від новини про „непомітний відхід” російських військ отримують наші європейські друзі.
„Гармата європейських санкцій” раз за разом старанно заряджалася – але так і не стріляла, що виглядало смішно в Москві і сумно – у Вашингтоні, рівно як і в частині європейських столиць. При тому руйнувався міжнародний авторитет Берліну з Парижем, які не могли вмовити „геополітичних гігантів” на кшталт Фінляндії хоч часом поступатися своїми інтересами і долати острах перед Росією.
Повідомлення про вивід російських військ дало керівництву ЄС та дипломатам провідних країн союзу чудові можливості. Воно стало зримим аргументом на користь того, що санкції таки працюють – і залишилось ще трішки-трішки їх підсилити, і останніх 30% російських солдатів вшиються з України. А потім ми помиримося з Путіном, і все буде, як раніше. А з ДНР, ЛНР і рештою хай розбираються щасливі і мирні українці. Здається, цей аргумент таки спрацював – судячи з того, що наступний пакет санкцій таки прийнято.
До цього слід додати й інтерес українського керівництва у проведенні парламентських виборів, які не можна ставити під загрозу повідомленнями про концентрацію російських військ та необхідність введення воєнного стану.
Якщо таке припущення правдиве, то складається враження, що керівництву України, зайнятому міжнародно-дипломатичному грою та облаштуванням політичного майбутнього, байдуже до того, якими будуть внутрішньополітичні наслідки таких заяв.
Бо якщо Росія і справді вивела майже всі війська – то навіщо бігти до військомматів і записуватися добровольцем, чи взагалі якось реагувати на повістки? Кадрові військові і МВС „зачистять” терористів. Або збудують довкола них стіну – залежно від домовленостей про „особливий статус”, суті яких до кінця ніхто так і не збагнув. Може, слід навіть пригальмувати фінансову допомогу армії та добровольцям – війна ж то, виходить, закінчилась?
Можливий, звісно, і такий варіант, що повідомлення – цілком правдиве. І українська розвідка помітила те, що виявилось прихованим для супутників США і розвідки НАТО. Проте і в такому разі оприлюднення подібної інформації виглядає трохи передчасним і не дуже доречним. Бо російське керівництво, ймовірно, просто використовує зручний момент для ротації пошарпаних на передовій сил, міняючи їх на свіжі, і готуючись до продовження бойових дій.
А поки президент Порошенко рапортує про те, що „воріженьки зникають, як роса на сонці” (вочевидь, саме тому ніхто не може зафіксувати їх переходу через кордон назад до Росії) в РФ продовжуються масштабні військові навчання, воєнні округи приводяться до повної боєготовності, а в окремих регіонах експериментують з переведенням „на режим військового часу”.
Йдучи за класичною порадою „хочеш миру – готуйся до війни”, мир нам таки світить. От тільки чи не „русскій”?