Ось вам дві новини, які, на перший погляд, свідчать про те, що Москва переживає черговий напад зовнішньополітичної шизофренії. Перша: 11 вересня в Білому морі відбувся успішний запуск балістичної ракети «Булава» з субмарини «Володимир Мономах». Причому Володимир Путін прокоментував це так: Росія повинна підтримувати свій потенціал ядерного стримування, щоб протистояти загрозам безпеці, що наростають.
Друга новина – 10 вересня заступник постійного представника РФ при ООН Олександр Панкін під час засідання Генасамблеї закликав США та ще сім країн негайно долучитись до Угоди про всеохопну заборону ядерних випробувань (УВЗЯВ). Ця угода може набути чинності лише тоді, коли її підпишуть усі 44 держави, що мають ядерну зброю або можливість її створення. Наразі серед них налічується лише восьмеро «відщепенців» - окрім Сполучених Штатів це Китай, КНДР, Єгипет, Індія, Іран, Ізраїль та Пакистан.
Може здатись, що ці новини співставляються трішки краще, ніж ніяк: добиватись ядерного роззброєння, тримаючи палець на червоній кнопці – в цьому є щось кафкіанське. Проте, тут не просто немає суперечності, але, вочевидь, є певний план, причому не надто миролюбний.
Почнемо з того, що Путін практично слово в слово повторив власний спіч двотижневої давнини, сказаний під час молодіжного форуму «Селігер». Навряд чи це пояснюється любов’ю до цитування живого класика, отже йдеться про чіткий сигнал. І те, що він повторився з інтервалом у два тижні, в який вклалися й саміт НАТО, і нова порція санкцій, і змушене перемир’я кремлівських шісток із Києвом, свідчить, що Москві конче потрібно, аби цей сигнал привернув увагу й був сприйнятий з усією можливою серйозністю. Власне, запуск «Булави» тут можна вважати таким собі символічним знаком оклику. А надто – з огляду на тізер наступного пуску, запланованого на середину жовтня, причому вже з іншого човна того ж проекту «Борей». Власне, і анонс цей теж є сигналом, що Москва таки впевнена у перспективах багатостраждальної програми попри те, що з 20 запусків «Булави» вдалими були лише 11. Зважаючи, що Військово-технічну комісію при уряді віднині підпорядковано Володимиру Путіну, це ніщо інше як піар у стилі «папа может».
Тепер повернімося до виступу Панкіна. Адресатом його промови насамперед був Вашингтон, усі решта, що називається, йшли «паровозом». На РФ та США припадає 95% ядерних арсеналів світу, поділених за принципом паритету (хоча Росія дещо поступається). Решта «неприєднаних» або взагалі позбавлені мілітарно-ядерних амбіцій, або мають украй незначні потенціали, або піклуються насамперед про запевнення власної безпеки від регіональних, а не глобальних загроз.
Щодо суті сказаного, серед поважних старих представників ядерного клубу мода на атомні гриби закінчилась ще в середині дев’яностих. Індія й Пакистан виконали програми випробувань у 1998-у. Тож наразі єдиним світовим enfant terrible у галузі ядерних випробувань лишається Пхеньян, що провів випробування в 2006, 2009 та 2013 роках. Проте забавки чергового представника династії Кімів Москву не надто цікавлять.
Отже, постає питання, чому раптом російський представник при ООН узагалі зачепив цю тему. Можна, звісно, припустити, що це всього лиш «нєтлєнка», заготовлена з приводу Міжнародного дня дій проти ядерних випробувань. Який, до того ж, зручно припадає на переддень річниці терактів 9.11, тож можна уникнути необхідності висловлювати чергові нещирі співчуття американцям днем пізніше. Проте, зважаючи на крайнє роздратування Кремля намаганням Заходу, й насамперед США, покарати його за агресію проти України, видається ймовірним і інший варіант.
Скориставшись тим, що миролюбний заклик, природньо, залишиться поза увагою, Москва – бодай теоретично – може заявити про вихід із договору як такого, що по-перше, має цілих вісім винятків, а по-друге, суперечить її безпековим інтересам. Звісно, зовсім не обов’язково за цим послідує тестовий вибух – адже відповідну інфраструктуру доведеться відтворювати ледь не з нуля, на що треба знайти кошти й місце для полігону. Між тим, любителі конспірології з легкістю можуть пов’язати це з путінськими погрозами на адресу Казахстану – мовляв, Росії знов знадобився Семипалатинськ.
Проте і без таких крайнощів подібний демарш може ще більше розхитати систему безпеки, що склалася по Другій світовій війні.
В червні минулого року Путін заявляв, що Москва може вийти з Угоди про знищення ракет середньої та малої дальності. І хоча цього досі не сталося, за наявною інформацію вона фактично порушила умови цього договору, проводячи випробування нової крилатої ракети для комплекса «Іскандер». З огляду на це США були змушені констатувати, що весь процес врегулювання в галузі ядерних озброєнь за останні майже тридцять років фактично зведено нанівець. То чого б не поглибити кризу в кращих традиціях асиметричної війни? Вкупі з пусками «Булав» такий демарш може змусити Захід бути більш поблажливим до витівок Москви на кшталт анексії Криму та вторгнення на Донбас. До того ж це цілком вкладається в контекст путінської промови на тому ж таки Селігері: «Россия є однією з найпотужніших ядерних держав. Це не слова, це реалії. Ми зміцнюємо наші сили ядерного стримування… Ми продовжуємо нарощувати цей потенціал і будемо це робити».