Після чемпіонату світу Верняєв лише день перебував в України, відправившись в Німеччину виступати за клуб. Однак гімнаст встиг розповісти Еспресо.TV про те, чому не став віце-чемпіоном в абсолютній першості і як його, чемпіона світу, зустріли співвітчизники.
- Чи встигли відсвяткувати з рідними свою перемогу на чемпіонаті світу?
- Ніякого святкування не було. Мої батьки їздили в Китай на змагання і бачили з трибун, як я став чемпіоном. Вони жили буквально в 10-ти хвилинах від готелю, де розташувалася наша збірна. Тож ввечері, інколи зранку, ми зустрічалися. Після тренувань разом ходили в кафе.
- Як вважаєте, медаль в багатоборстві ви втратили у вправах на кільцях під час приземлення чи у вільних вправах?
- У вільних. Навіть з тією помилкою, допущеною на кільцях, я наздогнав суперників і претендував на медаль, маючи невеликий запас. Та завдяки тому, що в нашій державі спорт дуже "люблять", "допомагають" і "фінансують", нашому килиму на олімпійський базі в Кончі-Заспі вже років п’ять. Сучасні килими інші, тож мене і винесло на чемпіонаті світу за обмежувальну лінію, на чому і втратив бали. От через це ми не потрапили і командою в фінал, і я не став віце-чемпіоном світу в абсолютній першості.
- Багатоборство триває декілька годин, причому після кожного снаряду на екран виводяться проміжні результати. Як вдавалося тримати себе психологічно, адже ви постійно були серед претендентів на медаль?
- Перед своїм виступом не дивився на те, як суперники виконують свої комбінації. За ними спостерігав вже після того, як сам виступив на кожному конкретному снаряді. Після приземлення на кільцях дуже засмутився. Та тренер сказав мені, що попереду ще чотири види, змагання не закінчені. Я знав, що якщо зроблю належним чином бруси, ще не все втрачено. Помилка на них завадила б наздогнати конкурентів. Та з брусами я впорався добре.
- Медалі в абсолютній першості ціняться більше, ніж в окремих видах. Як вважаєте, краще мати "срібло" в абсолютній першості чи "золото" у вправах на брусах?
- Тут різниця в тому, що йдеться про титул чемпіона і віце-чемпіона світу. Хтось на вулиці не буде в мене запитувати, виграв я на коні чи в багатоборстві. Цю різницю знають лише ті люди, які розуміються на спортивній гімнастиці. Але для мене, звісно, все-таки абсолютна першість є пріоритетною.
- Коли-небудь замислювалися, чому українські гімнасти найбільших успіхів досягали саме у вправі на брусах – олімпійські чемпіони Атланти-1996 й Афін-2004 Рустам Шаріпов й Валерій Гончаров відповідно теж перемагали саме на цьому снаряді?
- Ні, ніколи. Навіть не знаю. Мабуть, це просто збіг. Говорити про школу не доводиться. Старих тренерів вже немає. Хоча кажуть, що бруси азіатський снаряд (китайські гімнасти лідирували протягом двох останніх олімпійських циклів), але ми вже ламаємо цю традицію.
- Про що думали, коли на вашу честь грав гімн Узбекистану?
- Коли тільки поставили фонограму, я намагався підставляти слова українського гімну. Якось я виграв Кубок світу в Японії, то вони ввімкнули наш гімн в своїй обробці, трохи змінений. От я спочатку і подумав, що китайці теж так зробили. Та за декілька секунд зрозумів, що це геть інший гімн. Через повагу до цієї країни, її гімну, її гімнаста Антона Фокіна я змовчав. Думаю, якби я почав кричати і вимагати вимкнути цю фонограму, це було б не дуже коректно. Тут навіть не має значення, гімн якої країни звучав. Звісно, було трохи неприємно. Проте на п’єдесталі в мене емоції ще зашкалювали, адже прапор України майорів вище за інші. Та пізніше, коли я зрозумів, що сталося, засмутився. Проте, незважаючи на цей казус і на результат багатоборства, чемпіонат світу залишив хороші спогади.
- Чи встигли побачити, як партнер по збірній Ігор Радівілов боровся за "срібло" в опорному стрибку?
- Перший стрибок не побачив – не встиг вибігти з тренувального залу. А на другий глянув, проте не став очікувати оцінки. Тренер мені потім сказав результат.
- А чи вдалося поспілкуватися на чемпіонаті світу з екс-українцем Олегом Степком, який зараз представляє Азербайджан?
- Звісно. Він сумує за нашою збірною. Так сталося, що за результатами кваліфікації Олег не потрапив до жодного фіналу. І керівництво дуже жорстко відреагувало на це: одразу відправило його додому.
- Чи стали ваші суперники по-іншому до вас ставитися після того, як ви почали здобувати медалі на Кубках світу, чемпіонатах Європи і світу?
- Раніше були люди, які постійно кричали, що нас погано судять на міжнародних змаганнях. Але бачте, з падінням на кільцях я отримав оцінку, яку багатьом гімнастам ставлять без таких огріхів. За стрибок поставили теж високу оцінку. А щодо суперників… Ну от на чемпіонаті світу японець Рехеі Като, який став бронзовим призером на брусах, підійшов до мене і попросив помінятися футболками.
- Китайські вболівальники полювали за вашими автографами?
- Ой, так. Це не Україна, де тебе запитують, чим займаєшся, і після відповіді "гімнастикою", кажуть "а, це зі стрічкою бігати". А в Китаї виходили із залу, і годин дві – три можна було фотографуватися з фанатами і роздавати автографи.
- Останніми роками українську гімнастику знають завдяки чоловічій збірній. На вашу думку, чого не вистачає нашій жіночій команді – працелюбності, бажання вигравати чи психологічної стійкості?
- Мені складно судити. Навіть не знаю.
- Якому снаряду на тренуваннях приділяєте більше уваги, чи все по-чесному – кожному однакову кількість часу?
- Гм… Вільні вправи трохи складно стрибати, бо болять ноги, немає хороших ям, нормального килима. Якщо я один день пострибав, то вже можу їхати до мануала поправляти спину, і 5 - 6 днів бажано не виходити на килим. Коню треба приділяти багато часу – навіть просто так крутити. Для кілець потрібна сила і відпрацьовувати зіскок. І більше нічого не треба. Стрибок – знову та ж історія, що й з вільними. Бруси відпрацьовуємо багато, бо це дійсно мій снаряд. Ми розуміємо, що тут може бути медаль. Перекладину тренуємо, як тільки руки дозволяють. У мене цей снаряд відставав, тому треба напрацювати його так, щоб стабільно отримувати за нього 14,500 – 14,700 бала.
- Чи є такі гімнасти, виступи яких вам особливо цікаво дивитися?
- Голландець Епке Зондерланд – завжди ефектний хлопець на перекладині. За ним всім цікаво спостерігати. І ще є молодий японець, який стрибає дуже складну програму у вільних вправах. Але в інтернеті, на дозвіллі, цілеспрямовано не шукаю нічиїх виступів.
- Ви народилися в Донецьку і, мабуть, зараз ваші батьки, як ніколи, радіють рішенню перебратися в столицю?
- Так, але в нас там залишилися всі родичі. Мамина мама і татів тато приїздили до нас. Та після 2 – 3 тижнів сказали, що повертаються додому. Вони живуть поряд з аеропортом. Декілька тижнів тому на ринок, який поряд з їхнім будинком, потрапив снаряд.
- А чи планується відпочинок після чемпіонату світу?
- До кінця року в мене десять стартів – в середньому щотижня змагання. У грудні – два етапи Кубку світу. На всіх стартах буду виступати по максимуму – уже інакше не дозволяє титул. А щодо відпочинку, то от повернувся в Україну з чемпіонату світу, поїхав з друзями грати в боулінг в один з торгово-розважальних центрів. Виходжу – а машину пошкодили, погнули крило. Можливо, так зловмисники відреагували на донецькі номери на моїй машині. Ось така в нас європейська країна.
- А голосувати підете?
- Не впевнений. В цей час можу перебувати якраз на змаганнях.