Головна теза, що звучала в розмові з Мозговим, - «війна нікому не потрібна». Більше того, Мозговий навіть визнав, що не бачить сенсу у сепаратизмі, якщо «Україна буде дійсно народна, щоб закони в ній дотримувалися, щоб все було по честі, по совісті і справедливості».
«Якщо ми зможемо це зробити, то тоді не треба буде ні ЛНР, ні ДНР, і нехай це буде єдина Україна, але вона повинна бути чиста від того лайна», - заявив Мозговий. Під «лайном» польовий командир ЛНР мав на увазі корупціонерів-регіоналів взагалі та Олександра Єфремова зокрема, який за часів Януковича повністю хазяйнував на Луганщині.
Таким чином вималювалася цікава, хоча й поки що гіпотетична перспектива, що з багатьма польовими командирами терористичних квазі-держав, як той же Мозговий, Дрьомов чи навіть Безлєр можна домовитись. Тут важлива умова, щоб терористи були місцевими донецькими, а не «понаєхавшимі» з Росії.
Законодавчі передумови для таких домовленостей уже існують у вигляді закону про особливий статус Донбасу. Отже, українська влада може легітимізувати збройні загони договороспроможних польових командирів «ЛНР» та «ДНР» під виглядом «народної міліції», списати усі колишні «гріхи» і дозволити «наводити лад» на Донбасі, обмеживши звісно певними рамками. Так, влада цілком може закрити очі на дії «ополченія» проти регіоналів, тим більше, що від їх відсторонення від важелів керування областю та підприємствами виграє і Донбас і Україна в цілому. Також українська влада може допомогти Мозговому та його поплічникам у боротьбі з «немісцевими сепаратистами» типу російських козаків Козіцина (з якими у нього і так стосунки не надто приязні) чи офіцерів ГРУ. Таким чином в обмін на лояльність до української держави деякі нинішні терористи отримають амністію, певну владу в регіоні та можливість помститися деяким своїм недругам і та й підвищити персональні матеріальні статки. У свою чергу, зробивши ставку на місцевих «шапкових отаманів» у вигляді «народної міліції», Україна зможе «виважено і послідовно» встановлювати свій контроль над Донбасом.
Прикладів успішної реалізації подібних сценаріїв в не дуже далекій історії більш ніж достатньо. Власне саме так вчинив Путін з нескореними чеченцями під час Другої чеченської війни. Не гребувала подібними домовленостями і Червона армія молодої радянської держави, записуючи у свої лави цілі загони різних анархістів (в тому числі і легендарного Нестора Махна), щоб разом боротися з «білими». Правда, потім і Кадирова старшого, і всіх отаманів махновщини спіткала не надто приємна доля, але це вже дещо інша історія.
Єдине, що може завадити реалізації подібного сценарію на Донбасі, - це зовнішній чинник у вигляді російського впливу, без якого вся нинішня терористична війна відбутися просто не могла. Цілком очевидно, що без мовчазної згоди Путіна «шапоковим отаманам» Донбасу нічого не світить. В той же час для російського президента подібний розвиток подій є непоганим шансом тихенько вийти з конфлікту на Донбасі, і згодом отримати як мінімум пом’якшення санкцій.
Але, здається, що в Москві відчувають подібну небезпеку і не надто прагнуть залишати Донбас на відкуп лише місцевим бойовикам. Свідченням цьому є те, що в останні дні «експортовані» сепаратисти пожвавили власну активність. Буквально сьогодні на Донбас прибула нова партія російської техніки разом з «зеленими чоловічками». Виліз з монастирів і «легендарний» Гіркін-Стрєлков, який вкотре спробував полякати Путіна можливою втратою Донецька і Макіївки, пророкуючи рішучий наступ українських збройних сил, на який Кремль має відповісти негайно.
Але якби там не було, а будь-яка війна закінчується перемовинами. Тому принаймні спробувати домовитися з деякими отаманами Донбасу варто. Якщо схилити їх на бік єдиної України врешті і не вдасться, то посіяти, принаймні, зайвий розбрат в терористичних махновщині цілком реально.