В останні найпопулярніший серед «ватного» російського товариства терорист Ігор Гіркін (Стрєлков) знову активізувався після декількох місяців, проведених у російських провінційних монастирях. Спочатку «легендарний» засвітився на «світському» заході з презентації «гімну Новоросії» у виконанні викопної співачки шансону Вікі Циганови, а на наступний день записав «важливе відеозвернення», суть якого полягає в тому, що добрий цар Путін оточений поганими ліберальними боярами, найгірший з яких Владислав Сурков «зливає Новоросію» та заганяє свого царя прямо в Гаазький трибунал. Єдиним правильними діями Путіна в цій ситуації має бути продовження війни, а не замороження конфлікту, чого вочевидь прагне російський президент.
Сьогодні ж відоме російське видання «Газета.Ru» з посиланням на власні джерела написало, що Гіркін з його найближчим оточенням (терористи, що воювали з ним у Слов’янську) мають намір в найближчий час зайнятися публічною політикою. Наразі Гіркін і компанія начебто розмірковують над тим, як саме себе подати російському електорату.
Власне, про імовірні політичні перспективи популярного Гіркіна говорять уже давно. Один з російських сайтів навіть провів онлайн опитування, під час якого за Гіркіна на уявних виборах президента проголосувало більше людей, ніж за самого Путіна. Але попри всю популярність та героїчний пафос, цілком очевидно, що Гіркін навряд чи сам вирішуватиме свою долю. Зараз «легендарного полковника» використовують в якості обличчя кремлівської партії «яструбів», які все ще намагаються подолати «голубів», обличчям яких у Кремлі є Сурков, а на Донбасі - Олександр Захарченко та Ігор Плотницький. У «яструбів» теж є свої представники на Донбасі. Це добре розкручені, але значно менш впливові – «народний губернатор» Губарєв, польові командири Моторола, Гіві та інші менш відомі терористичні персонажі.
Те, що «голуби» в оточенні Путіна перемагають і справа йде до замороження конфлікту, зараз зрозуміло уже всім. Противників Захарченка і Плотницького потроху витісняють з Донбасу, а Моторолі з Гіві не заважають самими нищити власних бійців в марних спробах захопити вщент зруйнований Донецький аеропорт. Отже Гіркін – це останній козир, який залишився в рукаві у партії війни, але ефективність його використання в якості публічного політика виглядає малоперспективною.
Справа навіть не в тому, що Гіркін романтик, монархіст та бойовик, що не має ані навичок публічного політика, ані розуміння всієї ситуації. Справа перш за все в тому, що Кремлю політики на кшталт Гіркіна геть не потрібні і його місце на маргінесі, де він власне і перебував, аж поки розпіарена слов’янська диверсія не вивела його на перші шпальти всіх ЗМІ. Тим більше, що у Кремля є достатньо можливостей звести «політичний ефект» від Гіркіна до мінімуму.
По-перше, «заслуженому терористу» можуть запропонувати якусь почесну державну посаду, яка не вимагатиме прийняття жодних важливих рішень, і де «легендарний» має протирати штани до свого остаточного забуття. Якщо ж «Стрєлок» не пристане на таку пропозицію, то може очолити один з багатьох шовіністично-неофашистських російських рухів. Але тут вся його активність має обмежитися «русскімі маршами» і закликами «Путін спасі Новоросію!», щоб каналізувати увесь розквітлий в Росії націоналістичний рух в межах відведеної йому маргінальної ніші.
А от при спробі Гіркіна зазіхнути на щось більше, Кремль завжди може зробити так, що легендарного польового командира наздожене помста від агентури всюдисущого «Правого сектору», що забезпечить ватажку терористів посмертну славу, медальку та гарне місце на кладовищі.