Проте ця радість – з гіркуватим присмаком. Неймовірним розчаруванням для українських вболівальників стала абсолютна першість (багатоборство), де Олег Верняєв, будучи претендентом на "срібло", в останньому виді – вільних вправах – допускався помилок, і медаль буквально вислизнула в нього з рук.
На щастя, киянин потім реалізував свої медальні зазіхання в фіналі вправ на брусах, ставши чемпіоном світу. Не втратив свого шансу і бронзовий призер Олімпіади-2012 Ігор Радівілов, здобувши срібну медаль в опорному стрибку.
Та, як виявляється, ці здобутки стали можливими не завдяки піклуванню держави про своїх найкращих спортсменів.
"Завдяки тому, що в нашій державі спорт дуже "люблять", "допомагають" і "фінансують", нашому килиму на олімпійський базі в Кончі-Заспі вже років п’ять. Сучасні килими інші, тож мене і винесло на чемпіонаті світу за обмежувальну лінію, на чому і втратив бали. От через це ми не потрапили і командою в фінал, і я не став віце-чемпіоном світу в абсолютній першості", - розповідав Еспресо.TV Олег Верняєв.
Звісно, можна казати, що держава все-таки надає гімнастам зал, харчування, проживання, медичне обслуговування. Проте ми говоримо про спорт вищих досягнень і медалі найпрестижніших спортивних форумів планети. Тож, якщо ми очікуємо медалей з чемпіонатів світу чи Олімпіади, то маємо створити й відповідні умови для тих, хто виграє чемпіонські титули. Чи може наша держава похвалитися цим? На який насправді результат повинні претендувати наші гімнасти, враховуючи обладнання, на якому їм доводиться готуватися? І чого ми в праві вимагати від них?
Цікаво було дізнатися, скільки ж коштує той злощасний килим, який все ніяк не можуть придбати. Зазначимо, що сучасні килими більш "стрибучі", от наші гімнасти, які не звикли до такого, і мали проблеми з приземленням. За словами Верняєва, поміст для вільних вправ коштує 40 тис. євро. Наразі це найбільша проблема для нашої збірної. Інші снаряди теж уже застарілі, проте вони не настільки модернізовані і не так разюче відрізняються від тих, які стоять на олімпійській базі в Кончі-Заспі. Тому цю різницю нашим гімнастам вдається загладити. Коштують вони дешевше, ніж килим. Так, "золоті" для української збірної бруси можна придбати приблизно за $10 тис.
"Не той зараз час і країна має зараз важливіші проблеми – війна", - скажуть скептики і критики. Коли щось робити не охота, то завжди шукають причини і виправдання. Та якщо людина щось дійсно хоче зробити, то шукає можливість.
Для того, щоб постелити на базі сучасний килим, Міністерство спорту, наприклад, може переглянути розподіл коштів на види спорту. Чи виправдано вкладати гроші туди, де ніколи не буде результату і ці кошти ніколи не окупляться? Чому не перерозподілити фінанси і не забезпечити гімнастів хоча б самим килимом? У цьому разі Україна могла б лише похвалитися більшою кількістю нагород з чемпіонатів світу.
А крім того, українські спортсмени не так охоче змінювали б громадянство. Адже лише за останні два роки чоловічу збірну з гімнастики покинули її лідер на той час Микола Куксенков (прийняв російське громадянство), який на Олімпіаді-2012 в абсолютній першості був 4-м, а також зовсім молодий талант – чемпіон Європи-2013 у вправах на брусах, чемпіон Юнацьких Олімпійських ігор Олег Степко (став витупати за Азербайджан).
Дуже легко звинуватити їх у непатріотизмі і так далі. Але давайте подивимося й з іншого боку – а що зробила держава для того, щоб вони залишилися в Україні?
Верняєву не раз і не два пропонували виступати за інші країни. І він зізнавався, що відмовлявся від цих пропозицій через свого тренера – Геннадій Людвігович Сартинський не хоче нікуди переїжджати. А хто може гарантувати, що через місяць - два їм не надійде настільки заманлива й вигідна пропозиція, від якої вони не відмовляться? Тим паче Олегу щойно виповнився лише 21 рік. Чим їх може утримати Міністерство спорту? 5-річним престарілим килимом, через який спортсмен втратив медаль? Чи, може, високими зарплатами?
Цікаво, що Верняєв навіть ніколи і не згадував про гроші. Він нарікав лише на умови, точніше снаряди, які не дають йому можливості підготуватися належним чином і таки здобути медаль в багатоборстві. Ані харчування, ані медичне обслуговування Олег не критикував, хоча і в цьому до світових стандартів Україні далеко.
Через місяць - два після свого призначення на пост міністра спорту України Дмитро Булатов заявив, що кожну федерацію навчатимуть шукати спонсорів. Підхід правильний і сучасний. І якщо федерація гімнастики не змогла самотужки знайти покровителя, а державних коштів все ніяк жодним чином не можна знайти для найкращих спортсменів країни, то, можливо, Міністерству варто допомогти федерації у пошуку мецената? Доки ще є кого утримувати…