При тому все починалося, загалом, пристойно. Ще наприкінці минулого року Президентська бібліотека Росії заявила про створення порталу "Регіональні енциклопедії Росії", який повинен об'єднати ресурси друкованих довідників про різні аспекти життя регіонів Федерації. Енциклопедія – та й енциклопедія, чим більше їх, тим краще.
Проте вже весною заговорили про те, що новий проект повинен стати "альтернативою" Вікіпедії, яка, на думку росіян, недостатньо зважено трактує деякі події, скажемо так, найновішої російської історії.
Пройшло півроку. Проект почали реалізовувати. 50 тисяч книжок начебто цифрують і перетворюють на енциклопедичні статті. Мова тепер вже відкрито йде про правильне трактування "фактів, що стосуються геополітики, які викладені в Вікіпедії необ'єктивно".
Весь простір можливостей, які дає володіння подібним електронним артефактом, переоцінити направду складно.
Мабуть, всі пам’ятають, як в Орвеллівському "1984" головний герой – службовець Міністерства правди ("Мініправди") тратить кращі дні зрілості на те, що за допомогою тупих ножиць і клею безперервно міняє в газетних підшивках назви ворожих країн і прізвища "ворогів народу", приводячи писану історію у відповідність з поточною політикою Великого Брата.
На фоні цього дилетанства "Русопедія" може стати справжнім тріумфом технології. Зведенні в електронну базу даних історичні (і будь-які інші) факти придатні для швидкого і легкого перегляду і зміни. "Знайти "Київська Русь" – поміняти на "Давня Русь" Ви впевнені? - Так". "Знайти "крах тоталітаризму" – поміняти на "геополітична катастрофа"..." – і так далі. За лічені хвилини історія міняється до потрібного вигляду, Інтернет забезпечує доступ до вмістилища правильних і виважених даних не тільки всім кисельовим великої країни – але й шкільним вчителям та студентам, що пишуть реферати, двірникам і фсбшникам, оленеводам і злодіям в законі. Всім, хто вболіває за долі матінки Росії. Навіть Сам, який останнім часом крім політології та економіки любить поговорити про історію та географію, міг би робити це особисто.
І все що залишиться – це ввести кримінальну відповідальність за публічне використання неперевірених співробітниками Русопедії даних, і далі спокійно чекати, поки продажна західна наука дасть можливість "прошивати" Русопедію вже на індивідуальному рівні, безпосередньо у мозок всім охочим і незгодним – без різниці.
Єдине, що може завадити цьому грандіозному і беззаперечно світлому майбутньому – це традиційний для Росії "ексцес виконавця". Книжки ніби почнуть цифрувати, але зарплату цифрувальникам затримають. Ті розбіжаться, а копію зробленого – замість на дорогому сервері (тому, що з бюджету проекту) – збережуть на вбитому десктопі (який в реальності). Компанія, найнята для написання програмної частини, після отримання коштів тихо зникне, залишивши в офісі нелегальний готель з півсотнею зляканих гастарбайтерів. Комісія, створена для усунення затримки, доїсть решту грошей і попросить ще – для автопарку і секретарок.
Таким чином, вся надія на те, що Росія уникне тоталітаризму поки базується не на волелюбстві народу чи на стійкості дисидентів. Вона опирається виключно на звичаєву корупцію. Такий от "Чужий проти Хижака".
Хоча по справедливості слід завважити, що не тільки російський тоталітарний проект може постраждати від не надто самовідданих виконавців. Наприклад, українському євроінтеграційно-демократичному теж варто начуватись.