Якщо абстрагуватись від справ давно минулих днів та київської традиції "варягів на стіл", то традиція запрошення іноземців у якості штатних працівників уряду і справді не є надто розповсюдженою.
Одним з наймасштабніших – щоправда, теж достатньо віддалених у часі проектів – була модернізація Японії в кінці XIX – на початку ХХ століття після Революції Мейдзі. Близько тисячі іноземних радників, задіяних на спеціальних урядових посадах – а також в приватних компаніях допомогли рафінованому феодальному суспільству за 50 років пройти шлях до промислового розквіту.
Щоправда, при тому іноземці – навіть задіяні в уряді – міністрами не були, маючи певну владу, вони відігравали все-таки радше консультаційну роль. І більшість з них після завершення передбачених контрактами термінів співпраці ненав’язливо була спроваджена Слід відзначити, що оплата іноземних консультантів в Японії була фантастичною – в певний момент вони отримували до 30% японського бюджету.
Після Другої світової брали участь в роботі німецького уряду "консультанти" з боку переможців, але цей приклад в нашій ситуації теж не зовсім підходить.
Щодо більш сучасних прикладів, то відвертих "варягів", які б не приймали громадянство країни, в уряді якої вони займають високі посади, знайти складно. А всі відомі випадки припадають на пострадянські країни.
Таким чином, світова практика використання іноземців в уряді справді видається вельми обмеженою, і навіть при тому мова, частіше за все, йде про представників діаспори, а не "чистокровних варягів". Власне, в українській новітній історії подібні "варяги" вже були. Згадаймо екс-міністра юстиції Романа Зварича - українця з США, що повернувся на історичну батьківщину та отримав громадянство ще 1993 року.
Також в нашій політиці достатньо колишніх ромадян сусідньої і тепер уже зовсім не братньої Росії. Так, міністром оборони був громадянин Росії до 2005 року Дмитро Саламатін. Але цей випадок швидше ілюстрація державної зради, ніж реформаторських прагнень екс-президента.
Отже, якщо українська влада таки втілить в життя ініціативу чинного президента щодо залучення до роботи в уряді іноземних ромадян без зміни паспорта, це буде досить новаторське започаткування, стовідсоткових відповідників якому в новітній історії розвинених країн ще не було.