"Ви знаєте, насильно милим не будеш. Якщо покупець не хоче, щоб йому товар доставлявся додому, ну, тоді, мабуть, треба одягнутися і йти в магазини, а взимку одягнутися ще й тепліше. Ну, можна взяти з собою пакет, звичайно, можна і третій енергетичний: найголовніше, щоб він не виявився порожнім", - заявив нещодавно в інтервю російському телеканалу глава “Газпрому” Олексій Міллер.
Так, ніби дотепно, глава російського монополіста висміяв те, через що Росія останні роки ломала списи в спробах побудувати свій газовий мегапроект "Південний потік".
Саме третім енергопакетом Євросоюз забороняє одній компанії, зайнятій у видобутку, генерації й імпорті енергоресурсів, контролювати або володіти переважаючим пакетом акцій газопроводів. Його головний принцип - доступ до інфраструктури для всіх постачальників, продаж і транспорт газу повинні бути розділені. Це і було головною проблемою в дозволі на будівництво “Південного потоку” в ЄС. Адже “Газпром” йти на такі міри згоден не був.
Що було далі, ми вже знаємо. Декілька років самовпевнених заяв, що проект буде побудований. Витрачені $5 млрд, які допомогло "засвоїти" найближче оточення Путіна. І суха заява, що проект закритий. Точніше перейменований та перенаправлений. “Південний потік” стає “Південний коридором”.
“Газпром” підписав меморандум про взаєморозуміння з турецькою компанією Botas про добудову іншого, вже існуючого, газопроводу - “Блакитний потік”, через який Росія зараз поставляє газ в Туреччину.
Його добудова передбачає доведення газопровіду до кордонів Греції, де також буде зведений пункт “приймання”. А там вже “Газпром” сподівається вмовити європейські компанії, які отримують газ через Україну, з 2020 року забирати газ з хаба в західній Туреччині і будувати своїми силами газопроводи в Центральну Європу. Про це так пафосно глава російського монополіста і розповідав в інтерв'ю.
Ну і звичайно всю свою “транзитну перемогу” Міллер підкріпив фразою, що “будівництво нового газопроводу з Росії до Туреччини зводить роль України, як транзитної країни, до нуля”.
Турецький недогамбіт
Росія і Туреччина підписали тільки меморандум, який скоріш за все є просто папірцем про наміри. Без будь-яких конкретних зобов'язань, особливо, мабуть, з боку Туреччини.
Схожа ситуація в Росії була вже з Китаєм, щодо домовленостей по ще одному мегапроекту "Сила Сибіру". Ніби після 10-річних переговорів документи якісь підписали і про щось домовились. Але в підсумку, Росії доведеться шукати гроші для будівництва трубопроводу та іншої інфраструктури, та ще й по цим трубам продавати по вигідній для Китаю, а не для Росії ціні газ. І хто кого переграв?
Тут ситуацію доволі схожа. Економічний вплив, звичайно, Китаю та Туреччини не зовсім коректно порівнювати, але Ердоган так само бачить як зовнішній тиск і ціни на нафту ослабили Росію і теж не проти використати це на свою користь.
Якщо Росія і реалізує цей проект (а це питання не декількох років), скоріш за все отримає набагато вибагливішого і непердбачуванішого транзитера ніж Україну.
Транзитні проблеми з останньою здебільшого виникали виключно на геополітичному поприщі. Путін використовував ціну на газ як цемент для скріплення умовної "дружби" сусідніх братських народів, шантажуючи Україну.
З Туреччиною так не вийде. Ердоган постійно балансує на своєму електоральному полі намагаючись використати і тему інтеграції в Європу і тему сильної самодостатньої фундаментальної постімперії. То він хоче заборонити "Твіттер", а то просто запевняє, що Туреччина необхідна ЄС.
Тобто, сподівання Росії, що вони знайшли собі нового друга, виглядають досить смішно. Так, Туреччина ніби дозволила "гнати" через свою територію газ, але тільки їй запропонують більш привабливі умови (і в економічному, і в геополітичному плані), то дружні стосунки можуть різко охолонути. Тим паче, газову інфраструктуру навряд Туреччина будуватиме за власні гроші. А чужі гроші - чужі проблеми.
Також не слід забувати, що Європа просуває проекти Трансадріатичного (TAN) і Трансанатолійського газопроводів (TANAP) з Азербайджану через Туреччину в Італію.
Ведмежа послуга
Тому досить дивно виглядає, що замість того щоб йти на поступки найбільшому покупцеві – Європі (маже 135 млрд кубів в 2013 році), "Газпром" починає “качати права”.
З Туреччини будувати газопровід в Європу “Газпрому” ніхто не дозволить, знову третій енергопакет. А пропозиція будувати Європі їх самостійно виглядає досить дивно.
Тобто ЄС, який постійно веде розмови про скорочення газової залежності від одного постачальника (Росії) повинен несподівано змінити свою позицію. І в додаток до цього, за свої кошти побудує інфраструктуру, що буде означати ще більше затягування нашийника газової залежності Європи.
Мабуть самовпевненість "Газпрому" затуманює розуміння того, що ментальний підхід до вирішення проблем росіян і європейців трохи різний. Останні не будуть стрімголов погоджуватися на першу, ніби привабливу пропозицію. Хіба що деякі країни друзі-Путіна (або просто окремі політики), які виставляють себе жертвою україно-російського конфлікту, в який ув'язався ЄС.
Так, є майже постійний передзимовий страх, що через наш конфлікт газ не дійде до Європи. Але тому, щоб менше від цього залежати, європейці і займаються програмами енергозбереження, активним пошуком нових партнерів, економією та поступовим будуванням СПГ-теміналів зрідженого газу.
Оптимальний варіант
Інший найбільш оптимальний, з раціональної точки зору, варіант вирішення транзитної проблеми пропонувала, як не дивно, українська влада.
Перезаключити європейським компанія контракти з "Газпромом" в яких вони б купували газ безпосередньо на україно-російському кордоні. Тобто відразу по перетину кордону газ ставав би європейським і ніяких нарікань щодо того, що Україна його краде або обмежує не могло б бути.
Тим паче за таких обставин Україна більш ніж відповідально виконувала умови транзиту, бо партнер тепер не Росія, а ЄС. І оплату за транзит здійснювала б Європа.
Ніби ідеальний варінт для всіх. "Газпром" напряму поставляє газ споживачу - ЄС. Перешкода у вигляді транзитера для Росії відпадає, тепер це не її головний біль.
Але тут є дві проблеми. По-перше, європейським компанія потрібно ініціювати переукладання діючих з "Газпромом" контрактів. По-друге, для цього потрібне бажання безпосередньо самого "Газпрому". Але наврядчи Путін захоче позбутися такого рівня джерела геополітичних скандалів як газовий транзит, через який і формується лячний стереотип "Європа замерзне".
Росії не слід забувати, що в умовах падіння цін на нафту та санкцій, в неї залишається ще одне вагоме джерело доходів - газ. Але якщо продовжувати так самовпевнено і зверхньо кепкувати над своїм головним покупцем, то можна опинитись в ситуації, коли єдиним серйозним твоїм клієнтом залишиться Китай, який буде задешево купувати в тебе товар та ще й диктуватиме умови.