(Продовження. Початок читайте тут: Смотрицький. Брама вченості (Частина І)
- На що здатна просвіта, коли немає учнів? Куди дівається віра, коли зникає паства?
Чимало нових запитань роїлися в голові ченця Мелетія.
- Ти шукаєш шлях до людських сердець, а знаходиш Ісуса.
- Ти шукаєш дорогу на Царство Небесне, тоді як ти потрібен простим землякам.
Думки, риторичні запитання, внутрішня полеміка, а потім настає час вибору.
Непросто, нехай і подумки, поринати із XXI століття у століття XVII: несучасники - дивні гості. Але, гайда… Стурбований агресивною полонізацією одвічно православних земель, після зустрічі з Константинопольським Патріархом Тимофієм II Україну та Білорусь із пасторським візитом у 1620-1621 рр. відвідував патріарх Святого Граду Єрусалиму і всієї Палестини Феофан (1570-1644).
Мав клопіт, ба майже всі тамтешні православні єпископи перейшли в унію. На часі постало першочергове завдання - відновити українсько-білоруську православну ієрархію. Богоугодний Феофан розіслав грамоти, в яких радив одновірцям обрати гідних кандидатів та прислати до нього.
Перебуваючи в Києві, у 1620 р. патріарх Єрусалимський хиротонізував ігумена Київського Михайлівського Золотоверхого монастиря Іова Борецького (1560-1631) на митрополита Київського, а Ісаю Копинского рукопоклав на єпископа Перемишля.
Віленським кандидатом од самого початку вважався перший архімандрит місцевого Святодухівського монастиря, білоруський публіцист і богослов Леонтій Карпович (1580-1620), але через хворобу ректор Віленської братської школи вирушати до Києва не зміг. Місію доручили найповажнішому з-поміж ченців – 43-річному Мелетію Смотрицькому. Саме його у серпні 1620 р. патріарх Феофан і поставив архієпископом Полоцьким, єпископом Вітебським і Мстиславским.
Однак, варто зазначити, ніякої реальної церковної влади Мелетій Смотрицький і новим саном не набув - від 1618 р. всі названі кафедри обіймав законослухняний до Речі Посполитої уніатський єпископ Йосафат Кунцевич.
По наглій смерті слабкого здоров’ям Леонтія Карповича братія дружно обрала панотця Мелетія архімандритом Святодухівського монастиря, а в жовтні 1620 р. ієромонах Мелетій очолив й єпископську кафедру в Полоцьку.
Духовної роботи було по вінця серця.
Завирували пасторська діяльність, почався безкомпромісний захист православ’я.
До простих мирян Мелетій звертався з проповідями у церквах та на майданах, під ратушами та при дорозі. Його посланці, озброєні пристрасними листами та розумними книгами, несли Слово Боже у віленські міста, селища та маєтки...
Адже у кожного має право доступитися до Істини.
У ті роки архієпископ Полоцький, єпископ Вітебський і Мстиславській, опублікував польською кілька трактатів полемічного характеру, намагаючись знайти шлях до примирення між християнами різних, чомусь непримиренних конфесій.
І ви вважаєте, що все так безкарно і легенько йому минало? Ні!
Оскільки унії покровительствував король польський та великий князь литовський Сигізмунд III Ваза (1566-1632), монарх шведського походження просто… не затвердив нових православних єпископів. Більше того, сейм Речі Посполитої обурено засудило дії Феофана, оголосило патріарха Єрусалимського… османським шпигуном, а рукоположених єпископів звелів схопити та притягти до суду.
Державні злочинці – та й годі!
Тільки нещодавно стало відомо: упродовж 1621 р. проти Мелетія Смотрицького сонцесяйний Сигізмунд III підписував три королівські грамоти, оголошуючи хіротонізованого архієпископа… самозванцем, ворогом держави, оскорбителем королівської величі, якого слід заарештувати. Після одного з тих указів ощасливлені уніати у Вільному навіть улаштували погром православних.
***
Ось де знадобились, і ґрунтовна освіта, і досвіт публічного полеміста.
Новий церковний діяч посягнув на сокровенну монополію - на духовну владу Папи Римського над православними України та Білорусі. Як цього можна було досягнути? Тільки публічно руйнуючи зашкарублі католицькі догмати: папське очільництво у колі християнських церков, сходження Святого Духа водночас від Бога-Отця і Бога-Сина, світська влада понтифікат над східними слов’янами і таке інше.
Із боку католиків та уніатів, ясна річ, зчинився шалений опір.
Проте король Сигізмунд III у той буремний час вирішив не наражатися на небезпеку. Адже володар Речі Посполитої, справжній натхненник Брестської церковної унії потребував… у козацьких полках, аби боротися з Османською імперією.
Тож на відкриті репресії супроти “схизматиків” правитель не наважився.
Тим часом у Західній Україні та в Білорусі, де позиції уніатів були міцнішими, ніж у Наддніпрянщині, посилювались утиски православних громад. Щороку міжконфесійна напруга зростала, аж допоки 12 листопада 1623 р. повсталі у Вітебську парафіяни не розірвали на шматки постійного інтригана, знавіснілого уніата Йосафата Кунцевича. Закривавлене тіло архієпископа вітебляне протягли через усе місто до Двіни, куди й укинули гонителя православних.
Хоч і був відкритим суперником і запеклим ворогом той уніатський єпископ, але його нагла і жорстока смерть справила на Мелетій глибоке враження. Громадянські війни, а тим паче – війни релігійні, спалахують між сусідами, а випалюють батьківщину.
Усю моральну відповідальність за скоєний злочин істинний християнин, архієпископ Полоцький, єпископ Вітебський і Мстиславській узяв на себе. Як вчинити по-іншому, коли саме ти, підтримуючи градус полеміки, не спромігся запобігти кривавій драмі. Ні, ніяк не мечами мають перемагати ворогів своїх православні душі.
У молитовній смиренності, спокутуючи чужі гріхи, панотець Мелетій залишив єпископську кафедру Полоцька, аби рушити в паломництво святими місцями.
Греція, Єгипет, Сирія, Палестина... У 1623-1625 рр. Мелетій Смотрицький сходив пішки ледь не всі святі місця Близького Сходу, відвідав Єрусалим та Константинополь. Певен, він передумав кожен написаний абзац зі своїх недавніх богословських працях: “Verificatia niewinności” (“Верифікація невинності”; 1621), “Obrona Verificatiey” (“Захист верифікації”; 1621), “Elenchus pism uszczypliwych” (“Викриття писань ущипливих”; 1622), “Supplicatia” (“Шанобливе прохання”; 1623).
Посох вміє слухати і не часто суперечить у диспутах.
Побутує думка деяких дослідників, мовляв, у розпачі український чернець повернувся із святих місць. Побачене й почуте приголомшило. Натомість раювати у високій духовності та безмежній вченості стовпів Константинопольської Православної Церкви, архієпископ Мелетій пірнув у поголовне невігластво, затятий догматизм, упередженість до всього неканонічного та оновленого. У порівнянні з реформаторським Заходом, яким він побачив протестантське християнство у Віттенбергському університеті, ортодоксальний Схід здався духовним болотом.
Теологічний рівень грецьких богословів помітно програвав їхнім католицьким опонентам. Хтось їм втовкмачив, що Святе Письмо можна раз і на завжди завчити і… більше до студій Істини не повертатися!
А чого навчишся у того, хто уже все знає?
Як захищати помісну церкву грецького патріархату, коли немає віри?
Під пилом століть він не побачив вогню візантійського православ’я. Охололе серце не може протистояти новітньому католицизму, який спрямував собі на службу новітню західноєвропейську філософію, мораль та культуру доби Ренесансу та бароко.
***
Коли віра не змінює долю, доля змінює віру.
Усвідомлюючи той факт, що унію ніким і нічим долати: за нею і Рим, і король, і держава, і можновладці, і, найстрашніше, освіченість та глибина церковного досвіду, - Мелетій Смотрицький в розпач не прийшов.
Він – енциклопедист, полеміст та воїн Христа.
На жаль, один у полі воїн.
Дедалі частіше, його відвідувала думка: розум, ratio, веде до висновку - слід просто визнати верховенство Папи Римського у християнській церкві.
Такий час, такі люди, може, й таке веління Господнє?
Залишався ще один проблиск. Можливо, єдиний. За давньою християнською традицією він вирішив поїхати до вчителя.
На той час любомудрий грек Кирил Лукарис, котрий викладав у нього зі старшим братом Стефаном грецьку мову, а потім став ректором Острозької колегії, піднявся до вершини християнської ієрархії та від 1620 р. став Вселенським Патріархом Константинопольської Православної Церкви.
Торбу мандрівника збирати не довго: змилуйся та заступись.
Отже, 1628 р. християнський письменник вирушив до Константинополя, справді потрапив на аудієнцію до Його Святості, сумирно вислухав повчання, повернувся додому та написав трактат “Apologia peregrinatie do kraiów wschodnych” (“Апологія власної подорожі на Схід”; 1628).
***
Злам у душі Мелетія стався трохи раніше – він ще мав сили, віру та наполегливість.
Коли наприкінці 1625 р. паломник повернувся з Палестини, на батьківщину він привіз дивну грамоту від Вселенського Патріарха, якою знищувалася ставропігія (від грец. “ставрос” і “пігіон” - поставлення хреста), тобто духовна автономна місцевих братств. За мету він мав побудову такої собі вертикалі влади у слабкій церкві, де клір міста не суперечить кліру села, а клір маєтку діє спільно із кліром столиці.
Поголос про скасування дотеперішніх вольностей схвилював православну громаду.
У Києві Мелетія прийняли, не те що насторожено, а… войовничий архімандрит Києво-Печерського монастиря Захарія Копистенський не пустив розкольника та уніата навіть на поріг обителі. Більше того, благочестивий панотець розіслав грамоти та наполягав, аби так із єретиком учинили й усі інші православні монастирі.
Люди, людоньки, як ви граєте Богом, наче то не Істина, а цимбали.
Розбурхані, подібно до вуликів, братства, спочатку - Віленське, а потім і Львівське, вирядили… до Константинопольського патріарха сміливих братчиків, щоб їм Престол роз’яснив ті мудрі грамоти. Певне, що на звичайні подарунки не поскупилися. Хтось із канцелярії Його Святостя стримано відкоментував: ставропігіальні права найстаріших братств Речі Посполитої не підлягають… скасуванню.
Що не кажіть, а теологія – двосічний меч.
Так країною пішли чутки про прихильність Мелетія Смотрицького до унії.
Навесні 1626 р. колишній ігумен Київського Михайлівського Золотоверхого монастиря, а від 1620 р. митрополит Київський, Галицький і всієї Руси Іов Борецький та М.Г.Смотрицький публічно відкинули всі звинувачення і виголосили анафему на латинян та уніатів. Ось як про це уповів печерський архімандрит Петро Могила:
- …перед багатьом духовенством, пани шляхтою, війтом, бурмистрами, райці, браством церковним і всьому поспільству ясне перед усіма невинності і вірності своє певне знаки надали...
Перед земляками довелося виправдовуватися, за те, що він шукав… вихід: як на батьківщині молитися за батьківськими традиціями, але у новітніх умовах.
Невже і справді неможливо: жити на рідній землі та сповідувати батьківську віру?
Словом, вороття до віленського Святодухівського монастиря не було, а боронити свою думку він ще сили мав. Дилема потребувала розв’язання.
Коли з’явилася вакансія: архімандрит заможного Дерманського монастиря на Волині, то наче йому засяяло світло в кінці печери.
Смотрицький звернувся по допомогу до поважного князя Януша Заславського (1560-1629), роду князів Заславських з Острога. Син того мецената, брацлавський воєвода Олександр Заславський (1589-1629) саме протегував обитель.
Чи могло бути по-іншому?
Православний монастир стояв посеред його володінь, хоча 1627 р. брацлавський воєвода став … католиком.
***
Як би там не було, але на прохання тодішнього митрополита Рутського, зверніть увагу, уніатського митрополита! – ясновельможний князь Януш Заславський вирішив віддати Мелетію Смотрицькому посаду архімандрит, якщо він перейде… до унії. Звісно, можна було порвати волосяницю, перевернути стола чи посохом супостата перехрестити, але він стримався і розважливо замислився.
- Він привозить грамоти від Вселенського Патріарха, а його на поріг православної обителі не пускають.
- Він шукає шляхів, якими просвіта та Істина можуть омолодити православну віру грецького богослов’я, а його примушують публічно присягатися.
- У внутрішнім розпачі він звертається до католиків, а ті… шанобливо вислуховують, беруться допомогти, але призначають певну ціну.
Тривали душевні вагання та докори сумління - Мелетій Смотрицький не одразу дав згоду. Та й католики православному слову не йняли, а зажадали письмового свідчення. Начебто, пролунали дві вимоги. По-перше, до отримання схвальної відповіді із Риму факт триматиметься в таємниці; по-друге, за ним лишається сан архієпископа. Чому - ні: вирішила шляхта і високі ксьондзи.
Отже, 6 липня 1627 р. у м.Дубне перед митрополитом Йосифом Рутським Мелетій Смотрицький офіційно став уніатом, але сумніви неофіта не полишали.
На знак подяки молодому благодійнику, князю Олександру Заславському Мелетій присвятив новий трактат “Apologia peregrinatie do kraiów wschodnych” (“Апологія власної подорожі на Схід”; 1628).
У тій праві він викладав виключно власний духовний досвіт - і ніяких релігійних війн, бо ж Ісус - то злагода, а не розірвані тіла митрополитів. Вільне волевиявлення Мелетія викликало велику радість в Конгрегації пропаганди віри, розташованої в Палаці Римської Курії. Оскільки до католицької віри той поважний християнин дійшов власним розумом, власним серцем і власним рішенням.
Дивною виявилася духовна сповідь християнського письменника, котрий вирушив до Константинополя, потрапив аудієнцію до Його Святості, сумирно вислухав повчання, повернувся додому та написав… крамолу. Вже в Україні з’ясувалося, що метою його паломництва у святі місця була не війна з унією, а пошуки миру у власній душі.
Поволі, не поспіхом Мелетій збирав правдиві відомості про догмати істинної віри, від яких відступили останнім часом, не тільки руські богослови Зизаній, Філалет, Орфолог. Віддалився і він особисто.
Подорож святими місцями перетворилася на пошуки спокути.
Де він побачив вихід із війни між братами по вірі? У мирі.
Як його здобути? Зібрати Синод і відновити єднання церков.
Перші примірники революційної, як на свою добу, “Апології” Мелетій надіслав, він сподівався, братам по вірі - молодому архімандритові Києво-Печерської лаври Петру Могилі (1596-1647), та митрополиту Київському, Галицькому і всієї Русі Іову Борецькому. Останнього автор уклінно прохав –уважно прочитати, а вже потім оприлюднити трактат.
***
Правда може повернути до життя, а може – і вбити.
Все залежить від того, хто Істину перевдяг у власну правду.
8 вересня 1627 р. Мелетій Смотрицький зібрав Собор у Києві, на якому взявся скласти для православних катехизм (грец. katechesis - “повчання, “наставляння”) і публічно висвітлити наріжні камені незгоди православних з уніатами.
Щоб християнського полеміста не звинуватили у зраді, він особисто сповістив Віленське православне братство про свої зносини з уніатами.
Подібна освіченість, спрямована на пошуки злагоди християнських церков, більшістю сприймається як блюзнірство та розкольництво.
Чутки перетворюються на наклепи. Чимало простих православних ченців із Дерманського монастиря (тепер - Здолбунівський район Рівненської області) залишили очолювану ним обитель.
Дивні діла Твої, Господи! Вірили волинському архімандриту тільки київські ієрархи.
Всю осінь 1627 р. Мелетій Смотрицький прагнув, аби йому дозволити опублікувати власні міркування про відмінності православної та католицької церков. Ні!
В лютому 1628 року на соборі в м.Городок на Волині архімандрит взявся стверджувати, що за основними догматами західна (католицька) церква і східна (православна) церква не особливо й різняться, а тому - можливо їх замирення.
Аби на представницькому Соборі обговорити подібне бачення, вирішили покликати до зустрічі найбільш знаних та шанованих теологів від різних конфесій.
Саме тоді, ой, як невчасно, без санкції митрополита, новий трактат “Apologia peregrinatie do kraiów wschodnych” (“Апологія власної подорожі на Схід”) надрукував та публічно видав руський шляхтич, архімандрит Дубнівського Свято-Преображенського монастиря базіліанців Касьян Сакович (1578-1647).
Зчинилася ідейна буря. Ту працю кожен прочитав власною азбукою.
Більшість отців православної церкви Речі Посполитої побачили ганебні звинувачення на власну адресу - в різних єресях, неприховані заклики приєднуватися до унії.
***
Відтоді цькування щомісяця лише посилювалося, набуваючи форми незапланованого народного обурення. П’ять років тому Мелетій Смотрицький все це вже бачив на власні очі і ледь пережив, коли 12 листопада 1623 р. у Вітебську парафіяни на шматки розірвали знавіснілого архієпископа іншої конфесії.
Ми захищаємо правду до першої крові, чи: до першої смерті?
Ми захищаємо Істину до власної крові, чи: до власної смерті?
Тим часом панотець Мелетій все ще сподівався здолати протиріччя виключно Божим словом. На новий Собор 13 серпня 1628 р. прибули п’ять вельмишановних єпископів; юрмилося море нижчого духовенства, мирян, обурених козаків.
Мелетія Смотрицького не допускали на високі збори, аж поки він не відрікся від отієї триклятої “Апології власної подорожі на Схід”.
Попервах християнський письменник прагнув вмикати логіку, виявляти освіту, демонструвати Божий дар полеміста, котрий по пам’яті цитує 150 авторів, аби відкидати брудні наклепи та звинувачення пустобрьохів.
Натовп, що захвилювався під стінами Михайлівського Золотоверхого монастиря, став погрожувати розкольнику розправою, перетворюючись на юрбище фанатиків.
Як би це вам пояснити? Це щось схоже на наші тупоголові “люстрації” із смітниками, куди, демонструючи відданість ідеалам дикунства, відправляють тих, хто давно загрози не складає, ты, хто і без того слабодухий.
Зо страху і Мелетій Смотрицький публічно зрікся “Апології” 15 серпня 1628 р., підписав акт каяття, прокляв власний трактат і затоптав розірвані аркуші до божественних радощів присутніх.
- Алілуя, браття! Нехай Господь вас береже!
Вівця, що заблукала, повернулась до кошари.
Аби вгамувати пристрасті, єретика пустили до Михайлівського Золотоверхого монастиря, та видали православну індульгенцію:
- Мовляв, так-то і так-то, заспокойся, православний народе. Тією охоронною грамоту Собор визнає, щоб пан Смотрицький та деякі інші ієрархи більше не підозрюються в уніатстві та можуть живими повертатися додому.
***
Воїнів Світла важко загнати назад, у печери.
Повернувшись на Волинь в Дерманський монастир, нескорений архімандрит написав і видав спрямований проти того ганебного Собору книгу “Protestatia przeciwko soborowi w tym roku 1628 we dni augusta miesiąca w Kijowie” (1628). Відкрито він виступив проти ТАКОГО, непролазного православ’я.
Мав людську гідність, аби чесно пояснити своє недавнє зречення унії не просто шантажем, а смертною карою у самім череві юрби.
Ні, він не жадав помсти, він жадав Правди, бо шукав Істини.
Саме тому Мелетій Смотрицькийо уклінно благав посередництва від короля польського та великого князя литовського Сигізмунда III. Так наївно йому хотілося, аби монарх посприяв, а духовні очільник церков скликали новий Собор… і примирили церкви.
Знаєте, в чому полягає дивина? Такий Собор і справді зібратися у жовтні 1629 р., у Львові. Але ось тільки православні теологи відмовилися в ньому брати участь.
Коли провалився Львівський Собор, а з ним остаточно вмерла надія на порозуміння, зневірений і пригнічений, волинський архімандрит полишив справи, схилився до особистого чернецтва, аби знайти розраду в палкій молитві та аскетизмі.
Кажуть, відтоді настоятель Дерманського монастиря турбувався тільки буденними справами обителі, добирав книги до монастирської бібліотеки, суворо виснажував себе постами та власяницею. Справжній патріарх.
***
Ясна річ, трактати Мелетія Смотрицького, написані в останні роки життя: “Протест” та “Апологія” (обидва: 1628) та “Paraenesis, abo Napomnienie od w Bogu wielebnego Meletivsza Smotrzyskiego” (пол..: “Порада, або Боже нагадування преподобного Мелетія Смотрицького”) та “Exethesis albo expostulatia” (обидва: 1629) - рішуче засуджувалися православними колами Києва, де пліч-о-пліч із літнім Іовом Борецьким помітну роль уже відігравати його спадкоємець на митрополичій кафедрі Петро Могила.
Тоді як за найбільш містичний трактат християнського письменника, “Exethesis albo expostulatia” (“Розправа, або Умовляння між апологетом та антиподом”), католики ще за життя україно-білоруського реформатора церкви назвали польським Цицероном.
Національний порятунок, як на мене, починається із пошуків згоди, а не із зрічнішого для подальшої кар’єри світобачення. Своїми поглядами Мелетій Смотрицький випередив час на чотири століття. Його ідеї, особливо – сьогодні, потребують детального вивчення та осмислення, як представниками різних християнських конфесій України, так і добропорядних мирян.
- Ти шукаєш шлях до людських сердець, а знаходиш Ісуса.
- Ти шукаєш дорогу до Царства Небесного, тоді як ти потрібен простим землякам.