Так склалося, що у нас в країні, після розпаду СРСР Рейган виглядав взагалі як найбільш успішний президент США. Ще б пак, домігся перемоги над головним противником, та ще й без війни!
Щоправда, українці, які по праву гордяться високим рівнем поширення вищої освіти в країні, надто часто сприймають Рейгана, як такого собі простуватого голлівудського актора, котрий в незрозумілий для пересічного українця спосіб раптом опинився біля керма найбагатшого штату Америки (сонячної Каліфорнії), а потім ще й став на чолі світової наддержави. Про те, що наддержава переживала тоді доволі непрості часи і потребувала реформ, у нас доволі часто забувають. Натомість, начитавшись російських конспірологічних сайтів оповідають про те, як майстерно Рейган домовився з Саудівською Аравією про те, щоб обвалити ціни на нафту і поставив на коліна Радянський Союз, котрий до цього видавався практично непереможним.
Натомість, якщо придивитися до мемуарів самого Рейгана, та до того, що про президента писали і пишуть американські автори, то все набуває дещо іншого вигляду і на передній план виходять болючі та неприємні економічні реформи, а не блискучі успіхи на міжнародній арені.
Рональд Рейган президент США
Рейган і справді не був блискучим інтелектуалом, натомість мав здоровий глузд і чималий життєвий досвід. Окрім того, умів просто і доступно розповісти американцям про особливості державної політики як на міжнародній так і на внутрішній арені, зокрема і про бюджетну та податкову політику. У нас в країні про таке говорити не люблять, це вважається нудною і безперспективною темою, набагато цікавіше порозмірковувати про те як відібрати щось в чергового олігарха, та пообіцяти збільшити соціальні виплати.
На пострадянському просторі і зокрема в Україні Рональд Рейган є доволі відомою і популярною персоною. Про те щоб підійти до держави з рейганівською міркою поки немає й мови. Не кажучи вже, що поставити собі за мету, щоб держава жила за статками. Такої думки український політичний істеблішмент навіть не допускає. Скоріше навпаки, український підхід виглядає так, що держава повинна відповідати за все. Організувати, заплатити, допомогти і підтримати. Відстоювати інтереси тих хто працює, платить податки і не має пільг, в Україні поки нема кому. А в США така людина знайшлася і це був Рональд Рейган.
Слід зазначити, що в 1950-ті- 1970-ті роки ідея що держава повинна допомагати кожному була доволі поширена серед американців, більше того вона ставала все більш популярною. Щоправда, в ті часи верховенство права, захист прав приватної власності, свобода совісті, політична та економічна конкуренція вже перетворили Америку на лідера світової економіки та політики, але саме в цей момент декому з американців стало здаватися, що при допомозі державних механізмів насильства та перерозподілу можна виправити усі дефекти світоустрою і більш рівномірно розподілити багатство, забравши у тих, у кого його забагато, і роздавши тим, кому не вистарчало.
Рейган пояснює свою програму скорочення податків на телебаченні
Ідея держави "загального благоденства" працювала і здавалося, що до омріяного царства стабільності та достатку вже рукою подати, але раптом почалися проблеми. Виявилося, що коли держава забирає і перерозподіляє надто багато, то бажаючих рвати жили на роботі небагато. Натомість куди більше тих, хто готовий поніжитися в ліжку і попросити допомоги. Відповідно, знизилася продуктивність праці, до цього додалася інфляція, а на додачу ще й енергетична криза – різко зросли ціни на енергоносії.
На тлі таких проблем Рейган розпочав боротьбу за президентський пост. Слід відзначити, що його політична кар’єра не була швидкою. Політикою він зацікавився ще у 1940-ві роки, проте особливих лаврів тоді не здобув. Тільки у 1960, коли йому вже було під 50 на його ораторські здібності звернули увагу в Республіканській партії і справи одразу пішли вгору.
Щоправда довелося відхреститися від Демократичної партії, котрій Рейган був відданий майже 30 років. Проте, як відзначив майбутній президент, це не він зрадив Демократичну партію, а вона його. Два строки підряд провівши на чолі Каліфорнії, Рейган набрався управлінського досвіду, навчився домовлятися і досягати компромісу з місцевими депутатами, визначати пріоритети і… скорочувати податки.
Рейган і "антирейганівський" пікет
В січні 1981 року 70-річний Рейган стає на чолі США. Економіка країни переживала не кращі часи, спад виробництва поєднувався з інфляцією, ціни на нафту стрімко йшли в гору, а в СРСР потирали руки очікуючи, що не сьогодні, так завтра головний геополітичний противник віддасть Богу душу. Ситуація ускладнювалася для Рейгана ще й тим, що у обох палатах Конгресу домінували демократи, а провідні економісти країни закликали збільшити державні видатки, надрукувати трохи доларів, щоб підштовхнути економіку до зростання.
Здавалося, саме час розвести руками сказати, що в конгресі популісти, експерти не розуміють президента, плюнути і поїхати в Каліфорнію вудити рибу, або просто полежати на пляжі. Але, не так сталося як гадалося. Рейган вперся і сказав, що так справа не піде, а натомість він, як президент, поведе Америку іншим шляхом. Зокрема, скоротить податки і видатки на соціальні програми, які вже спеленали американців по руках і ногах і позбавили всякої мотивації до праці. Єдиною статтею видатків, котру Рейган хотів збільшити, була оборона. Президент категорично був налаштований зменшити можливості уряду впливати на економіку. Експерти сміялися мало не вголос, мовляв, старий вже зовсім з глузду з’їхав, не розуміє відданості американців ідеалам соціальної допомоги і марить якимись застарілими ідеями про свободу та індивідуальний успіх.
На додачу, ще й конгресмени в США люблять нарощувати соціальні видатки не менше ніж їхні українські колеги, а скорочувати виплати з бюджету це для них справжня катастрофа. Але президент Рейган виявився вкрай впертим стариганом і довелося конгресменам іти на поступки. Видатки і соціальну допомогу порізали, оборону підтримали. До 1984 року особливого ефекту від рейганівських скорочень якось не помічали, президента вже почали списувати з рахунків як раптом економіка США почала рости. Причому так, що економісти не встигали змінювати прогнози. І хоча Рейгану так і не вдалося реалізувати свою мрію, а саме домогтися збалансованого бюджету, його податкові і бюджетні реформи показали американцям, що праця має сенс, а головне завдання держави аж ніяк не роздача соціальної допомоги, а право, безпека і прогнозована політика, яка дозволяє працьовитим людям заробляти.
Борці за капіталізм і свободу - Рональд Рейган і Маргарет Тетчер
Проте, чи не найбільш дивним для будь якого українця в діяльності президента Рейгана є не його реформи, а те, що якщо на виборах він обіцяв різати видатки бюджету, скорочувати соціальну допомогу і збільшувати фінансування оборони, то опинившись на місці державного стернового він саме це і робив. Звісно, в чомусь доводилося поступатися, шукати компромісів з Конгресом, але генеральний напрям залишався незмінним. Україна, в цьому сенсі, не Америка. У нас ніколи не відомо, що буде робити претендент на посаду коли прийде до влади. Ліберал, здавалося б відданий прихильник ринкової економіки і індивідуальної свободи може виявитися соціалістом який тільки і мріяв збільшити податки, і ще глибше запустити руку держави в кишеню маленькому українцю. Теоретично може бути і навпаки, але поки такого на жаль в Україні ще не було.