Погана новина: і їм, і читачам нерідко бракує уваги й здорового глузду, аби виокремити справді важливе. Внаслідок чого отримуємо істерики на рівному місці й перекручення і без того далекої від об’єктивності картини світу та напади праведного гніву, спрямованого на іноземців, які нахабно зневажають інтереси України.
Свіжий приклад – публікація результатів опитування французів щодо подальшої долі "містралів" у газеті La Tribune. Той, де 64% респондентів висловились за передачу кораблів Росії. Одразу завважу: будь-які спекуляції щодо замовного характеру статті, російського сліду у структурі власництва видання чи властивої французам русофілії, традицій зрадництва і тому подібні теорії позбавлені й підстав, і глузду. La Tribune – друге за популярністю ділове видання Франції після Les Echos – не так давно й справді переживала скрутні часи, що змусило її творця й власника в 2012 році продати газету. Тепер 68% її належить Hima Group, що входить до синдикату регіональних ЗМІ France-Economie-Regions. Власник групи Жан-Кристоф Тортора – відомий видавець. 27,8% акцій тоді ж купила HiMedia Group, та за рік продала свою долю інвестиційній компанії NBIC Лорана Александра та JCG Médias, яка належить до того ж синдикату. Жодного натяку на російські капітали в цих компаніях немає, але якби й був – навряд чи настільки значний, аби вплинути на редакційну політику. Звісно, лишається можливість "розміщення" - але цьому суперечить і тональність статті, й наведені в ній факти. Так само, не доводиться сумніватися в якості роботи, проведеної Французьким інститутом дослідження громадської думки – на її користь свідчить як мінімум репутація установи.
Отже, начебто, лишається визнати існування 64% "жабоїдів", що ніжно люблять ВладімірВладімірича Х та його ватників. Але нічого подібного. Просто патріотизм – це не лише почуття, але й розрахунок. Це цілком зрозуміла логіка "що краще для мене – краще для моєї країни", яка повністю узгоджується і з протестантською етикою (та й католицькою, що запозичила цей момент), і з духом капіталізму. І це якраз той нюанс, який послідовно ігнорується Києвом, зайвим свідченням чого став давоський вояж Порошенка. Посічена обшивка волноваського автобусу – артефакт емоційно сильний. Проте – принаймні прилюдно – жодного пояснення, яку користь може принести сильна й незалежна Україна світу загалом та європейцям зокрема. Тим-таки французам, зрештою. Адже ці 64% - зовсім не прихильники кремлівського карлика. Перелік причин такого прагнення озброювати агресора в українські ЗМІ потрапив – та, на жаль, без роз’яснень.
Отже, 77% опитаних вважають, що відмова від передачі вертольотоносців матиме прямий негативний вплив на французьке суднобудівництво. Заперечувати це безглуздо, особливо з огляду на суму контракту та готовність росіян позиватись. Та що це означає на практиці? За рівнем безробіття Францію радше можна віднести до Східної Європи, аніж Західної. Він становить 10,4% - це вдвічі більше, аніж у Німеччині (5,1%) та Британії (5,8%) і більше, ніж навіть у Польщі (9,7%). Причому за показником безробіття серед молоді Франція є безперечним лідером – кожен четвертий віком до 25 років (попереду тільки перманентно кризова Південна Європа). Очевидно, що в індустріальній країні з розвинутим виробництвом переважну більшість свіжих сил на ринку праці становлять зовсім не офіс-менеджери з юристами, а саме сині комірці. Які першими потраплять під скорочення – зокрема в суднобудівній та суміжних галузях. До речі, замовлення на "містралі" у 2010 році можна розцінювати як жест подяки тодішньому президенту Ніколя Саркозі за лояльну до Росії "миротворчість" під час війни з Грузією. Напередодні виборів контракт на 1,2 млрд. євро, що гарантував виведення з кризи найбільшої верфі країни DCNS, яка готувалася до скорочення близько тисячі працівників, та давав навантаження її субпідрядникам, був дуже доречним – хоча, зрештою, й не врятував Саркозі від поразки. Адміністрація Олланда в економіці продемонструвала таку саму безпорадність, як і команда його попередника – і ще має шанс її перевершити. Тому цей vox populi є не наслідком російської пропаганди, а оцінкою роботи нинішнього французького уряду.
Ще один принциповий момент: 72% опитаних гадають, що відмова передавати "містралі" росіянам зашкодить французькому оборонно-промисловому комплексу. Ніби цей пункт є очевидним, проте йдеться не про згадані вже робочі місця. Сама La Tribune нагадує, що Dassault Aviation уже три роки намагається продати Індії 126 винищувачів Rafale. Розкажу докладніше: ці машини вже виграли супертендер на $10 млрд, обійшовши російський "МиГ-35", американські F-16 та F/A-18E/F і шведський SAAB Gripen. Проте росіяни дуже активно просувають свій Су-30МКИ в якості альтернативи цій машині, систематично бавлячись у чорний піар і переконуючи індійців у ненадійності французьких постачальників. Тож для них тяганина з "містралями" стала справжнім подарунком. Крім того, французи виступають субпідрядниками РФ по ряду угод на постачання Делі бронетанкової та авіаційної техніки. Порядок сум тут теж сягає восьмизначних чисел.
При цьому Париж дуже нервують подвійні стандарти Заходу в стосунках з РФ. Йому зовсім не хочеться бути цапом-відбувайлом із кораблями, які неможливо ані передати замовнику, ані перепродати без його згоди (ряд конструктивних елементів збудовано в Росії). І це тоді як друзі-конкуренти продовжують вести справи з країною-ізгоєм. Зокрема, англо-італійська компанія AgustaWestland, філія Finmeccanica, підписала із сєчинською "Роснєфтью" угоду щодо постачання 160 вертольотів AW189. Цю інформацію завбачливо було оприлюднено 31 грудня минулого року. Тож, обговорення пікантного питання "WTF?" із колегами по антипутінській коаліції ще попереду. Тим більше, що строго кажучи, тема передачі "містралів" путінській Росії лежить не так у практичній, як у етичній площині. Адже замовник їх має отримати без зброї, стану боєготовності вони набудуть нескоро, авіагрупи для них не сформовано (і навіть не побудовано вертольоти для неї), відповідної ніші в стратегії вони не мають, проблема формування угруповання та надання відповідних кораблів супроводу лишається відкритою, а питання логістики для ВМФ РФ завжди було вкрай болючим. Все це виключає у близькій (і навіть не дуже) перспективі можливість їх застосування в десантних операціях проти України чи інших сусідів. Тож можна припустити, що російські "містралі" стануть метафорою білих слонів. Утім, звісно, випробувати долю не хотілося б. До того ж, це буде вкрай небажаним сигналом для решти традиційних партнерів РФ.
Нарешті, ще одна показова річ – на думку 75% респондентів, відмова передавати "містралі" росіянам не є ефективним інструментом врегулювання російсько-українського конфлікту. І з цим важко не погодитись (облишмо наразі етичний бік питання). Тут, однак, примітно те, що серед тих, хто голосував за Марін Ле Пен (чий ультраправий "Національний фронт", нагадаю, висить на балансі в Кремля) майже 40% вважають такий захід цілком адекватним. Натомість серед електорату Саркозі та Олланда більшість – 85% та 76% відповідно – упевнені в зворотному. І, насмілюся припустити, саме вони становлять основну масу тих, хто сумнівається в тому, що французька дипломатія в стані ефективно працювати над урегулюванням конфлікту. Загалом такої думки дотримуються 51% опитаних. Сподіваюся, наш МЗС, що радо підтримує переговори в "нормандському форматі", зверне увагу на цей факт.
На закінчення зауважу: попри всі наші труднощі, кров і сльози, спричинені російською агресією, мусимо позбутися інфантильного егоцентризму. Дослідження La Tribune – зайве свідчення того, що Земля – кругла, і пупів на ній немає. Щонайменше, Україна в їх число не входить. Кожен дбає про власний інтерес. А відтак, пора закінчувати лише тиснути на жалість. На додачу до обшивки волноваського автобусу – артефакту з трагічного "тепер" – має бути артефакт із райдужного "завтра". Бодай у проекті чи в макеті. Ті-таки французи повинні розуміти, заради чого вони ризикують. І мають бачити можливості бодай часткової компенсації цих ризиків. Чи знає пересічний гал про корвет проекту "Гайдук", у якому беруть участь, зокрема, такі відомі оборонні бренди як Thales, Sagem, ECA Group, Thomson? Сумніваюсь. Та й заморожено його наразі. Проте можливостей для кооперації стає дедалі більше. Навіть якщо ці проекти не є нагальними, про них треба говорити, їх треба обговорювати і створювати довкола них постійний інформаційний шум. Позитивний, звісна річ. І, природньо, не лише у Франції. Адже, як сказав класик української політичної реклами, "за скучное лицо денег никто не даст". Особливо тому, хто опинився в біді.