Тарас Возняк: Українська національна ідентичність – зброя проти будь-якого ворога

Про різницю між справжніми росіянами та імперіалістами

Така сама ситуація була в Німеччині, коли той самий Томас Манн, Штефан Цвейг чи Карл Ясперс протестували, чи той самий Аденауер, котрий потім будував нову Німеччину. В цьому сенсі є питання: чи ці десятки мільйонів німців, котрі, з радістю підскакуючи, обирали Гітлера, були Німеччиною чи ті кілька людей, яких ми перерахували були справжньою Німеччиною? Що таке Німеччина? Так само одиноким був син тесляра з Назарету і чим це закінчилося? Але в результаті ціла християнська цивілізація з’явилася. Це якщо говорити спекулятивно, умовно кажучи. 

Про переміщення України

Мені здається, що дуже істотна річ відбулася за цей рік, що Україна набула інакших форм і перемістилася. Дуже часто є така ілюзія, що Україна – це Львів, Галичина, Волинь. З Майданом першим, другим неначе Київ ангажувався в цей проект. Мені здається, що за цей рік Україна і ті, хто визначають якою буде Україна, перемістилися далі на Схід. Зрозуміла та реакція на Донбасі, тому що Україна перемістилася в Дніпропетровськ уже. Мені здається, що це не ілюзія. 

Про фільтрацію проімперського "культурного" вкидання в Україну

В нашій ситуації треба чітко розрізняти проімперські канали, програми, взагалі російськомовну культурну продукцію, проєвропейську, цивілізовану, ну і, власне, україномовну. Не факт, що і українською мовою не може бути проросійського продукту (і в сенсі каналів, фільмів, іншого). Проімперське, агітаційне – треба забирати з культурного простору. Але в жодному разі не може йти мова про витіснення, власне, мови.

Для того, щоб боротися з тим, що називається "рускій мір", важливо розз’єднати імперську ідею і російську мову. Чи є можливим це? Це інше питання.

Про небажання українського політикуму розвивати культуру під час війни

Я думаю, що потрібно підтримувати культуру під час війни і, чесно кажучи, ідентичність, що формується культурою, є одним з найефективніших способів оборони будь-якої спільноти. І в даному випадку ці люди недоосвічені просто, вивчені в техногенній пострадянській парадигмі і, напевно, це є їхньою причиною. 

Ми не даремно наш політикум називаємо тераріумом. Порівняйте де Голля, який міністром культури мав Поля Валері. Аденауера, котрий товаришував з Бьолем. Це трішки інші стосунки і так далі. А у нас – сходили в ресторан, поїли устриць, мушлів, ось ми привчилися до культури, бо ми вже можемо виколупувати якихось французьких равликів. 

Я думаю, що причина в тому, вони не розуміють, що ідентичність, яка формується культурою, є нашою зброєю, стратегічним ресурсом, яким Україна може відбиватися від будь-якого, не тільки від теперішнього російського, але і від голівудського, скажімо так, загарбника, того, хто хоче опанувати культурний, в тому чи іншому вимірі, простір. Питаннями культури має займатися Рада національної безпеки і оборони. Не Міністерство культури, котре є такою організацією, яка роздає по три копійочки загнаному в кут "культурному" співтовариству. Дуже багато великих культурних здобутків твориться за рамках того, що називається "міністерством культури". Яке має відношення, наприклад, Андрухович до нашого Міністерства культури? Жодного! Яке має відношення до нашого міністерства покійний тепер фантастичний поет Олег Лишега? Жодного! 

Велика українська культура, яка залишиться, твориться поза рамками Міністерства культури, от у чому проблема. Звичайно, є інституції, які не можуть існувати поза Міністерством культури, скажімо – опера. Опера ніколи не буде прибутковою, це національний проект і він має підтримуватися якоюсь державною інституцією. 

Все це виходить з рівня компетенції чиновників. Він може бути корупціонером, але мати національну свідомість, не таку, що одягнув щось на себе, а внутрішню ідентичність.

Про спосіб боротьби з корупцією

Українська політична нація, як конструкція, зараз формується. Треба зменшити кількість дозвільних регулятивних норм до мінімуму. Якщо ніхто не вирішує, як ти будеш ставити якусь свою повітку на подвір’ї, а у нас вже дійшло, що коли ставлять десь у якомусь районі Львівської області, то треба ледь не рішення отримувати в Києві, то тоді не буде за що давати хабарі. Якщо чиновник нічого не вирішує, то і йому хабарі не даються. Бо змінювати ментальність людей важко – беруть і будуть брати. Тому треба позбавити їх можливості. Єдиний спосіб – це зменшення регулятивності, зарегульованості нашого суспільства. Це пострадянські рештки, бо там все регулювалося: скільки кільок має бути в банці, яке має бути те, яке має бути се… 

Про українську культурну філософію

Я би почав з того, що зветься культурною думкою чи філософією. Нещодавно вийшов блискучий текст Сергія Дацюка, який написав, що "серед основних проблем Росії є те, що в ній за радянских часів не було філософії, марксизм йшов з боку, процесу думання не було і зараз немає, а в Україні процес думання пішов". Мало того, що не тільки процес думання, але і осмислення. І не тільки осмислення заднім числом, але і проектування наперед того, що має бути з нашою країною, бо якщо ми не уявимо, яку країну ми хочемо, то ми її не здобудемо. В Росії зараз вони не знають, що зробити з Росією. В них брак ідей, що з нею робити, тому вона організує ось це. А у нас вистачає: "Нова країна" Пекара, філософське осмислення і проектування країни тим самим Дацюком. Я тільки два прізвища назвав, є й інші, котрі проектують і бачать це майбутнє. Тому що ідеї заражають людей непомітно – це як та Ебола. Але Порошенко Пекара, можливо, не почитає. Сьогоднішні політики є перехідними, сам Майдан показував, що суспільство, як колективний мурашник, йшло на 100 метрів перед тими лідерами, що пленталися втрьох ззаду. А зараз цей мурашник існує далі в інтернеті. 

Про українське інакодумство

А назвіть одного чи двох українских вагомих митців, котрі стали по той бік барикад? Це говорить про те, що більша частина нашої спільноти думає інакше, ніж думають, в тому числі, в Росії. Мені одна дама розповідала, що вони поїхали на один з південних курортів в січні і там виявилося дуже багато росіян і каже, що вперше зрозуміла, що ми з ними не можемо, бо ми думаємо по-іншому. Це дуже істотний момент.