live
Супутник ASTRA-4A 12073 МГц. Поляризація-Н. Символьна швидкість 27500 Ксимв/с. FEC 3/4

Гулак-Артемовський. I. Ціль виправдовує стріли


фото: www-library.univer.kharkov.ua
Родовим гербом письменника, вченого та перекладача Петра Петровича Гулука-Артемовського був лук. Із добрі півстоліття цей автор точно клав свої стріли у ціль - як самобутній український поет, як невтомний освітянин, як розважливий перекладач-енциклопедист

Тому в історії української літератури значення П.П.Гулак-Артемовського визначається його родоводом із яскравими предтечами: Сковорода, Котляревський.

Як шанобливий спадкоємець, той автор, використовуючи вже перевірені форми – притча та байка, й особисто опановані методи - травестія та бурлеск, запровадив у національну літературу ряд нових жанрів: байки, зокрема байка-казка і байка-приказка, а також романтична балади, притчі, послання. Це по-перше.

По-друге, Гулак-Артемовський наче підключив сучасну йому українську літературу до європейського культурного контексту. Його переклад із польської мови відомої балади “Твардовський”, надрукований 1827 г. у журналі “Вестник Европы”, сам автор, Адам Міцкевич, ушанував великою похвалою і, не шкодуючи власної літературної пихи, шанобливо засвідчив: малоросійський переклад вищий оригіналу.

Коли попередники вручають лук, пусте базікати, що катма стріл.

***

У бідній родині сільського священика на хуторі Гулаківщина Черкаського повіту Київської губернії (нині - Городищі (Сміла) Черкаська область) народився 16 (27) січня 1790 р. майбутній поет, вчений і тлумач Петро Петрович Гулак-Артемовський.

Переказують, що збіднілі дворянські роди - Гулаки та Гулаки-Артемовські є прямими нащадками генерального обозного Війська Запорізького (1669-1674), наказного полковника Івана Гулака (1629-1682), котрий відповідав за боєздатність війська та його матеріальне забезпечення. Але то було за інших, славетних часів козаччини.

Отож, ще у XVII столітті один із представників родоводу - Патрикій Гулак (за однією з версій - гуляка) оселився в містечку Городищі, де володів хутірцем Гулаківщина на 36 десятин землі. Оте землеволодіння й успадкував його син, Петро Патрикійович Гулак. Ні, не продовжив він династію військових, а служив Слову Господньому, як священик Городищенської церкви Покрови Божої Матері, збудованої 1742 р.

За дружину православний піп узяв вродливу полячку Артемовську; аби жити у християнській любові та сімейній злагоді, прізвище жінки додав до свого. Траплялось, у коханні могли замиритися нащадки волелюбного козацтва і гонористої шляхти.

Ось у такий спосіб і народилося нове подвійне прізвище роду - Гулаки-Артемовські.

У 1801-1803 рр. Петрик навчався в Київській духовній академії, де при тодішньому устрої, разом з вищою освітою, шпудеї здобували й початкову освіту. Тоді це був єдиний навчальний заклад в Лівобережній Україні.

Родину обсідали злидні, один із дослідників стверджує: замолоду Петро навіть живився на базарах залишками чумацьких обідів, а латки на штанях то пришпилював ялинковими голками. Не заради рафтингу чи, не приведи Господи, дауншифтингу, а на канікули додому студент вирушав на плотах, сплавляючись униз по Дніпру.

Закінчити навчання хлопцеві не пощастило - з академії вдалося прослухати тільки семінарський курс. Подейкують, то сталося через наглу смерть коханої дівчини. Бо полюбили одне одного молода киянка та ієрейський син, та батьки дівчини шалений опір учинили. Із розпуки ніжна троянда на очах зів’яла, а Петро, не довчившись, залишив академію та пішов здрейми. Замолоду подібні історії не просто впливають на вдачу, а переінакшують характер.

Навіть через півтора десятиліття той фантомний біль не минув, а луною блукав згорьованим серцем. Саме тому епіграфом до власної байки-побрехеньки “Тюхтій та Чванько” (1819) Петро Гулак-Артемовський власноруч вивів гіркі слова:

- Мої дні - це тканина з чудних контрастів: я живу плачучи, я плачу сміючись. Кохання - ці солодкі чари для багатьох сердець - для мого серця було джерелом болю та сліз. Щоби полегшити свою долю і свої пекучі жалі, зітхаючи, я пишу кумедні вірші. Яка ж бо смішна наша доля! Бажаючи плакати, я смішу інших.

***

Оселившись у Бердичеві, колишній семінарист викладав у приватних пансіонах Житомирського повіт доходжалим недоліткам місцевих поміщиків, вчителював у будинках польської шляхти, рахуючи й волинський маєток Антоніни графів Потоцьких. Аби не скидатися на отих недруків, Петро Гулак-Артемовський ревно брався до самоосвіти. Вивчивши чудово латину й досконало володіючи французькою та польською мовами, він набув досить ґрунтовних знань в загальноосвітніх науках, особливо - історичних та словесних.

З перших поетичних спроб збереглися лише два віршових рядки (1813) з переспіву російською мовою комічної поеми “Налой” (фр. “Le Lutrin”; “Аналой” чи: “аналогій”, 1674-1683), що вибігла з-під пера теоретика європейського класицизму, французького поета Ніколи Буало (1636-1711). На жаль, 1826 р. пародійний переспів тієї антиклерикальної поеми перекладач знищив. 

Стріла допитливості мчала далі. У 1817 р. юнак перебрався до Харкова, де вступив вільним слухачем на словесний факультет Імператорського університету. Завдяки заступництву першого попечителя Харківського навчального округу, графа Северина Осиповича Потоцького (1762-1829), Рада університету затвердила здібного юнака лектором кафедри польської мови, заснованої з ініціативи юнака. Майже одночасно з посвятою себе наукового діяльності в Харківському університеті, П.П.Гулак-Артемовський розпочав педагогічну діяльність у Харківському інституті шляхетних панянок, визначившись тут в 1818 р. вчителем французької мови. Навіть важко збагнути в наш меркантильний час такі вчинки, проте перші 13 років Петро Петрович обіймав обидві посади… безоплатно, бо працював на добровільних засадах (!!!) і з величезним натхненням. До 1831 р.

Чим він вирізнявся з-поміж інших викладачів?

Простотою, відсутністю ароґантності та пихи. Попри те, що попечителькою Харківського інституту шляхетних панянок була імператриця Марія Федорівна, часом Петро міг зумисне ступити в alma mater у простій свиті. Чи: прийти на лекції по-мужицьки неголеним. Але завжди охайним та підготовленим до оголошеної заздалегідь теми.

Швидко Петро Гулак-Артемовський заприязнів у Харковы та підтримував дружні стосунки з активним просвітянином Григорієм Квіткою-Основ’яненком (1778-1843), літературознавцем Розумником Гонорськии (1791-1819), театральним критиком Євграфом Філомафітським (1790-1831) – трьома видавцями першого громадсько-наукового й літературного часопису “Украинский вестник” та іншими знаними українолюбами. Частенько прізвище Гулака-Артемовського з’являлося на шпальтах демократичного журналу, де Петро Петрович виступав із власними перекладними-переспівами й оригінальними творами.

***

Перший оригінальний вірш, написаний українською мовою, - “Справжня добрість (Писулька до Грицька Прокази)” був створений 17 вересня 1817 р. та мав грайливе жанрове визначення “Писулька до Грицька Прокази”. Уїдливий гротеск на теми російської великодержавної історії, наче літературний маніфест, починався так:

- Хто Добрість, Грицьку, нам намалював плаксиву, / Понуру, мов чернець турецький, і сопливу, / Той бісів син, коли не москаля підвіз, / Той Добрості не зна, не бачив і не чує. / Не пензлем той її, але квачем малює, / Той Добрість обікрав. Не любить Добрість сліз, / Вона на всіх глядить так гарно й веселенько, / Як дівка, од свого ідучи панотця / До церкви - до вінця, / Глядить на парубка, мов ясочка, пильненько. / Не квасить Добрість губ, бо із її очей / Палає ласка до людей. / Вона регоче там, де і другі регочуть, / Сокоче без брехні, де і другі сокочуть, / І не цурається гульні і вечорниць, / Чорнявеньких дівчат і круглих молодиць. / Вона й до милого пригорнеться поволі, / Та ба! та не дає рукам, як кажуть, волі…

У своєму числі 12 часопис “Украинский вестник” наприкінці 1818 р. вперше видрукував авторську байку-“казку” - “Пан та Собака”. Петро Гулак-Артемовський утнув її за фабулою чотирирядкової байки “Pan і Pies” польського поета і філософа Ігнація Красіцького (Ignacy Krasicki) та окремих епізодів іншого його твору - сатири “Pan niewart slugi”. Ось оригінал польською:

- Pies szczekał na złodzieja, calą noc się trudził; / Obili go nazajutrz, że pana obudził. / Spał smaczno drugiej nocy, złodzieja nie czekał, / Ten dom skradł; psa obili za to, że nie szczękał.

Оскільки та “казка”, імпортована 28-річним Гулаком-Артемовським з Європи, свого часу відіграла важливу роль у становленні самого жанру байки на Україні, щоб читачеві виясніло, про що йдеться, наведу оригінал. Тим паче, що український переклад “Pan і Pies” виконав сам лідер “неокласиків” Микола Зеров:

- Вірний пес стеріг господи, цілу ніч брехав, / А на ранок пса побили: спати не давав! / Другу ніч проспав, як мертвий; в дім забрався злодій; / А на ранок пса побили, щоб стеріг господи.

Так у викладі Петра Гулака-Артемовського із польської мови народилася, по суті, перша українська літературна (віршова) байка, свідомо виписана з орієнтацією на фольклор, на живу розмовну мову. Творчий ембріон у формі фабульної катрени польського поета розвивається до української поеми на 183 рядки, одягненої в червоні шаровари та змережену колоритними деталями вишиванку.

Ось всім відомий заспів:

- На землю злізла ніч... Нігде ані шиширхне; / Хіба то декуди скрізь сон що-небудь пирхне, / Хоч в око стрель тобі, так темно надворі. / Уклався місяць спать, нема ані зорі, / І ледве, крадькома, яка маленька зірка  / З-за хмари вигляне, неначе миш з засіка. / І небо, і земля - усе одпочива, / Все ніч під чорною запаскою хова. / Один Рябко, один, як палець, не дрімає, / Худобу панську, мов брат рідний, доглядає..

Певен, що 50-літній відставний майор, а віднедавна директор Полтавського театру Іван Петрович Котляревський із його перелицьованою “Енеїдою” аж розплився в доброзичливій усмішці – своєму спадкоємцеві мав аплодувати навстоячки.

Як це було по-українськи, коли бурлеск перевдягається в ґротеск, в колізія пістрявіє вульгаризмами та просторіччями, коли персонажі виразно абстрактні, бо до впізнанності живі. Так і лунає зусюдибіч:

- Так це ж у сусідів наших ота пригода сталася!

***

Нащадок знатного, хоч і збіднілого роду із гербу Роґаля Ігнацій Красіцький (1735-1801) зажив слави своєю яскравою поезію. Не дарма ж сучасники вшанували літератора почесним званням Князя поетів. Філософське осмислення дрібної події, драматургія малих форм справили враження на Петра Гулака-Артемовського. Українському послідовнику сподобались - місцями іронічні, а місцями комічні вірші, дотепно складені на теми з минувшини та сьогодення Речі Посполитої. АнтиДОТ дієвий та дошкульний як проти українського бундючого панства.

Ось, для прикладу, зразок авторської октав “Myszeidy”, в якій найбільш повно Ігнацій Красіцький виклав апологію байки. Перепрошую, в моєму викладі вона виглядає так:

- Байка сторазово посилює мораль. Може, тому байкар Езоп всіляко пручався та відкидав притчі. Смачний то фрукт, хоча й не до вподоби всім. Якщо він лишень милує вуха, та не повчає, тоді байка – не світло вчення, а холодний місяць, що світить лише байкареві, тоді як читача не гріє.

Рельєфні сцени тогочасного життя в кумедних формах зоологічного життя не йшли з очей. Надихнувшись байками-епіграмами Ігнація Красіцького, українець пішов далі. Досліджувати світ неправди легко, коли маєш хірургічно гострий інструмент: сатира.

На й хто закине, що порушені польським Князем поетів теми не дотичні Україні? Головне було піймати, як кажуть дзажмени, feeling.

Далі булі справа техніки. Як на мене, мігруючі сюжети у світовій літературі схожі на джазові стандарти, і тільки від соліста залежить, як саме та в у якій тональності ти виконаєш “Одісею” або “Summertime”.  

Відділимо зерна від плевели.

***

Натхнення накочує хвилями. За один день, 1 грудня 1820 р., автор утнув цикл байок-“приказок”: “Дурень і Розумний”, “Цікавий і Мовчун”, “Лікар і Здоров'я”. Переспіви із Ігнація Красіцького були позначені максимально наближені до оригіналу, як лаконічною манерою, так і поетичною формою.

Ось, зважте самі. Оригінал - “Mądry i Głupi”, та переспів:

- Pytał głupi mądrego: - Na co rozum zda się? / Mądry milczał: gdy coraz bardziej naprzykrza się. / Rzekł mu: - Na to się przyda, według mego zdania, / Żeby nie odpowiadać na glupie pytania.

- На що, до халепи, той розум людям здався? - / Раз Дурень здуру - бовть! - Розумного питався. / - На те, - озвався сей, - коли кортить вже знать, / Щоб дурням на сей спрос цур дурнів відвічать.

Не знаю, як у вас, у мене враження, що то не Петро Гулак-Артемовський шукав власний стиль, то новітня література України, напівнавпомацки, визначалась зі своїми подальшими шляхами. Ніби тривав період кількісного накопичення європейських знать та умінь, аби став можливим прорив - якісний, уже не бурлескний, не перелицьований, а самобутній, самостійний, суверенний.

Наче відчуваючи нестримний просвітницький поступ 30-річного викладача, Рада Харківського університету, особливо - після раптової смерті ординарного професора-енциклопедиста Гавриїла Петровича Успенського 10 травня 1820 р., окрім польської мови доручила Петру Петровичу Гулаку-Артемовському викладати студентам російську історію, географію та статистику. Є свідчення, що то був природжений лектор, котрий не визнавав канонів, а розповідав прості історичні чи філологічні істини так, що хотілося слухати з ранку до ночі.

Протягом одного місяця, за жовтень 1820 р., молодий педагог склав два іспити -  кандидатський і магістерський, а 1821 р. здобув ступінь магістра словесних наук, захистивши дисертацію: "Про користь історії взагалі і переважно вітчизняної та про спосіб викладання останньої".

Праця на ниві доброчинної просвіти стала для нього опіумом. У січні 1823 р. П.П.Гулак-Артемовський очолив кафедру російської історії та статистики, якою керував до 1849 р., спочатку - як  ад’юнкт. У 1826 р. талановитого вченого затвердили на посаді екстраординарного професора.

На початку 1827 р. його призначили інспектором Харківського інституту шляхетних панянок, а 1 вересня того ж року Гулак-Артемовський виголосив на університетському акті промову “De experiendis quibusdam antiquitatis slavonicae modis” (лат. “Із досвіду перекладів деяких слов’янських старожитностей”), що звернула увагу на дослідника навіть у столиці.

12-го січня 1828 р. його обрали дійсним членом Московського товариства історії і російських старожитностей.

19 вересня 1828 р. П.П.Гулак-Артемовський став ординарним професором.

Такий цей світ: не кожному таланить вчасно попрощатися із Славою та земними почестями, аби залишитися собою.

Гірке то мистецтво – вчасно піти, коли ти повсякчас у полі зору.

(Закінчення буде)

новини партнерів

18 грудня, 2018 вівторок

18 грудня, 2018 вівторок

Відео

Введіть слово, щоб почати