Молодий студент Тадеуш Ужінскі прибув в першому ешелоні з ув'язненими. Функціонувати концтабір "Аушвіц-Біркенау" в польському місті Освенцимі почав в 1940 році, як табір для польських політв'язнів. Першими в'язнями стали 728 поляків з в'язниці в Тарнові. На момент заснування в таборі було 20 будівель - колишні польські військові казарми. Частину з них переобладнали для масового утримання людей. Також було додатково побудовано ще 6 корпусів. Середня кількість в'язнів коливалася в межах 13-16 тисяч чоловік, а в 1942 році досягла 20 тисяч.
По прибуттю в Освенцим, в'язні проходили відбір і ті з них, хто був визнаний придатним лікарями СС для роботи, направлялися для реєстрації. Рудольф Хесс, начальник табору, в перші ж дні заявляв їм, що вони "...прибули в концентраційний табір, з якого вихід тільки один - через трубу крематорію". У прибулих в'язнів відбирали одяг, всі предмети особистого користування, їх стригли, реєстрували і привласнювали особисті номери. Спочатку кожного в'язня фотографували в трьох позиціях
Залежно від причин арешту, в'язні отримували трикутники різного кольору, які разом з номерами пришивались на табірний одяг. Політв'язні мали трикутник червоного кольору, кримінальні злочинці - зелений. Чорні трикутники отримували цигани і асоціальні елементи, свідки Єгови - фіолетові, гомосексуалісти - рожеві. Євреї носили шестикутну зірку, що складається з жовтого трикутника і трикутника того кольору, який відповідав причині арешту. Радянські військовополонені мали нашивку у вигляді букв SU.
З ростом чисельності ув'язнених, виникла необхідність ущільнення їх проживання. З'явилися триярусні нари. На одному ярусі лежало 2 людини. У вигляді підстилки була, як правило, пріла солома.
Туалет табору Аушвіц I порівняно з умовами в Аушвіц ІІ (Аушвіц-Біркенау) виглядав справжнім дивом цивілізації.
Туалетний барак в таборі Аушвіц-Біркенау
До 1944 року, коли Освенцим перетворився на фабрику по знищенню, щодня більшість ув'язнених відправляли на виснажливі роботи. Спочатку вони працювали на розширенні табору, а потім їх використовували як рабів на промислових об'єктах Третього рейху. Щодня колони виснажених дюдей виходили і заходили через ворота з цинічним написом "Arbeit macht Frei" (Праця робить вільним). Роботу в'язень повинен був виконувати бігом, без секунди відпочинку. Темпи роботи, мізерні порції їжі і постійні побої збільшували смертність. Під час повернення в'язнів до табору, убитих або виснажених, які не могли самі пересуватися, волокли або везли на тачках. А в цей час для них біля воріт табору грав духовий оркестр, що складався з в'язнів.
Засуджених перед розстрілом примушували роздягнутися. Якщо в цей день їх було небагато, то вирок виконувався прямо тут.
Якщо ж засуджених було багато, то їх виводили до "Стіни смерті", яка розташовувалася за високим парканом з глухими воротами. На грудях роздягнених людей чорнильним олівцем наносили великі цифри їх табірного номера (до 1943 року, коли з'явилися татуювання на руці), щоб згодом було легко ідентифікувати труп.
Звукоізоляційний матеріал, яким вкривали стіни приміщень для розстрілів називали "волокна смерті". Також для розстрілів використовували дрібнокаліберну гвинтівку, щоб не привертати звуками пострілів занадто багато уваги. Адже зовсім недалеко проходила кам'яна стіна, за якою було шосе.
У вересні 1941 року була проведена перша спроба масового знищення людей за допомогою газу. Близько 600 радянських військовополонених і близько 250 хворих в'язнів з табірної лікарні невеликими партіями були закриті в герметичні камери підвалу.
Уздовж стін камер вже були проведені мідні трубопроводи з вентилями. По ним в камери надходив газ ...
Імена знищених людей вносилися до "Книги денного стану" табору.
В Освенцимі, крім дорослих, знаходилися також і діти, яких направляли до табору разом з батьками. Це були діти євреїв, циган, а також поляків і росіян. Більшість дітей-євреїв гинуло в газових камерах відразу після прибуття в табір. Решта після суворого відбору прямували в табір, де підпорядковувалися тим же суворим правилам, що й дорослі.
Однією з найстрашніших сторінок історії Освенциму були медичні експерименти лікарів СС, в тому числі над дітьми. Так, наприклад професор Карл Клауберг з метою розробки швидкого методу біологічного знищення слов'ян проводив над єврейками експерименти зі стерилізації. Доктор Йозеф Менгеле в рамках генетичних і антропологічних дослідів проводив експерименти на дітях-близнюках і дітях з фізичними вадами. Крім того, в Освенцимі здійснювалися різного роду досліди із застосуванням нових ліків і препаратів, в епітелій втиралися токсичні субстанції, проводилася пересадка шкіри і т.д.
З осені 1941 року в таборі починає функціонувати газова камера, в якій застосовується газ "Циклон Б". Його випускала фірма Degesch, яка за період 1941-1944 рр від продажу цього газу отримала близько 300 тис марок прибутку. Для умертвіння 1500 чоловік, за словами коменданта Освенцима Рудольфа Гёсса було необхідно близько 5-7 кг газу.
Після звільнення Освенцима, на табірних складах було знайдено величезну кількість використаних банок з-під "Циклону Б" і банки з невикористаним вмістом. За період 1942-1943 рр в Освенцим, згідно документів, було поставлено близько 20 тис. кг кристалів "Циклону Б".
Більшість приречених на смерть євреїв прибували в табір з переконанням, що їх вивозять "на поселення" на схід Європи. Особливо це стосувалося євреїв з Греції та Угорщини, яким німці навіть продавали неіснуючі ділянки під забудову або пропонували роботу на фіктивних заводах. Саме тому люди часто привозили із собою найцінніші речі, коштовності і гроші.
Після прибуття на розвантажувальну платформу, у людей відбирали всі речі і цінності, лікарі СС проводили відбір депортованих людей. Тих, кого визнавали непрацездатним, відправляли в газові камери. За свідченнями Рудольфа Гесса, таких було близько 70-75% прибулих.
Речі, знайдені на складах після звільнення табору.
Людей переконували в тому, що їх відправляють в лазню, тому вони поводились відносно спокійно. В'язнів примушували зняти одяг і переганяли в приміщення, яке імітує баню. Під стелею були розташовані душові отвори, через які ніколи не текла вода. У приміщення площею близько 210 кв.метрів заводилося близько 2000 чоловік, після чого двері закривалися і в приміщення подавали газ. Люди вмирали протягом 15-20 хвилин. У вбитих виривали золоті зуби, знімали кільця і сережки, у жінок обрізали волосся.
Після цього трупи транспортували до печей крематоріїв, де вогонь гудів безперервно. У разі переповнення печей або в час, коли були пошкоджені від перевантаження труби, тіла знищували в місцях спалення позаду крематоріїв. Всі ці дії виконували ув'язнені, що входили до так званої групи "зондеркоманда". На піку діяльності концтабору, її чисельність становила близько 1000 чоловік.
В одній реторті містилося по 2-3 трупи.
Тисячі окулярів, дужки яких переплелися наче долі людей, що зняли їх перед останнім походом до "лазні".
Сотні протезів, корсетів, милиць. Інваліди для роботи були непридатні, тому по прибуттю в табір їх чекала лише одна доля - газова камера і крематорій.
Валізи з написаними на них прізвищами людей.
Все майно, яке привозили депортовані люди, сортувалося, складувалося і найцінніше вивозилося в Третій рейх для потреб СС, Вермахту та цивільного населення. Крім того, предметами в'язнів користувалися службовці табірного гарнізону. Наприклад, вони зверталися до коменданта з письмовими проханнями видати коляски, речі для немовлят, інші предмети.
Німі свідки останніх хвилин життя своїх господарів.
В Освенцимі було виявлено на неспалених німцями складах близько 7000 кг волосся. Це були ті залишки, які табірна влада не встигла відправити на фабрики. Аналіз, проведений в Інституті судових експертиз, показав, що на них є сліди синильної кислоти - отруйного компонента, який входив до складу "Цілона Б". З людського волосся німецькі фірми виробляли портняжну тканину.
І знову гори взуття. Дитячого.
Ворота фабрики смерті закрилися 27 січня 1945, коли 7000 в'язнів, які завдяки щасливому випадку залишилися живі, вийшли на волю.