Повідомлення про те, що в "Газпрому" виникли труднощі з будівництвом "Сили Сибіру", не стало повною несподіванкою. Чутки про те, що економічна доцільність мегапроекту викликає сумніви, а його реалізація перетворює "Газпром" на сировинний придаток Китаю, циркулювали давно. Проте намір вищого керівництва Росії використовувати проект для підтримки власного іміджу до подібних розмов явно не стимулював.
Один з топ-менеджерів "Газпрому" навіть поплатився роботою за необачний коментар про те, що роботи по будівництву "Сили Сибіру" зриваються, і затримка із запуском газогону складатиме не тижні чи місяці, а роки.
І ось сьогодні виплила скупа, уривчаста й неповна інформація про те, що з будівництвом "Сили Сибіру" виникли явні проблеми. Безумовно, якби вони були не надто серйозними, керівництво Росії зробило б все можливе, щоби подібні розмови не кидали тіні на "велике майбутнє" російсько-китайської дружби.
Суть проблем – наступна. Будь-який великий проект в Росії можуть реалізовувати тільки особисті друзі Путіна. Тому великими газопроводами займалися, в основному, дві фірми "Стройгазмонтаж" Аркадія Ротенберга та "Стройтрансгаз" Геннадія Тимченко.
Але з "Силою Сибіру" такий підхід небезпечний, вважають в Росії.. Тому що і "Стройгазмонтаж" і "Стройтрансгаз" – під санкціями. Через що вони не можуть імпортувати необхідного обладнання. Зокрема, техніку американської Caterpillar і американського виробника зварювальних комплексів CRC-Evans. А будувати потужні бульдозери та якісні зварювальні автомати в Росії, схоже, розучились.
Не спрощує ситуацію і той факт, що для будівництва потрібні значні фінансові ресурси, бо оплачувати роботу "Газпром" збирається тільки після її виконання, а доступ до західних капіталів на даний момент закритий – і відкриватись в досяжному майбутньому не збирається.
Тому гігантський газопровід б'ють тепер на невеличкі шматки-лоти, щоб залучити до будівництва не тільки "правильних" гігантів капітального будівництва, але й простих смертних. Поки призначають і перепризначають аукціони, спливають місяці, а газогін як не будувався, так і не будується.
Хоч не факт, що і дрібніші проекти стануть сильно бажаним шматком для російського бізнесу. Бо зважаючи на фінансову ситуацію самого "Газпрому" і на його "особливий статус" в Росії, всі розуміють, що коли газопровід буде збудований, а грошей в "Газпрому" для оплати роботи випадково не знайдеться, то це будуть проблеми будівельників, а не газовиків.
Таким чином проект вартістю в 770 мільярдів рублів, що мав стати зримим свідченням здатності Росії переорієнтовуватись на нові ринки, може стати зримим свідченням нездатності Росії реалізувати крупний проект без західних грошей і технологій. Про можливий вплив зриву будівництва на імідж "Газпрому" говорити ніби і не доводиться.
Чи може Путін допомогти "Газпрому"? Відповідь, скоріше за все, позитивна. Бо судячи з готовності будувати "Турецький потік", єдина мета якого – позбавити Україну транзиту російського газу за будь-яку ціну, кошти на проекти подібного масштабу в російській казні ще є.
Але він цього не робить, віддаючи гроші на антиукраїнський геоекономічний проект.
В результаті, геополітичне трактування всієї ситуації виходить вкрай невтішне – і не тільки для російського газового гіганта, але й для України. Бо якщо Путін готовий пожертвувати не просто інтересами – а ледве не самим існуванням "Газпрому" виключно для того, щоби завдати економічний удар по Україні, це означає, що він готовий рішуче на все, і "за ценой не постоит". Це означає, що скорого миру не буде. Це означає, що Україні потрібна не тільки фінансова допомога, але й зброя.
А нам залишається сподіватися, що суть цього путінського руху належним чином оцінять у владних коридорах. При чому як у Києві, так і у Вашингтоні.