Каменем спотикання між фракціями Порошенка та Яценюка-Турчинова став законопроект щодо діяльності Національного антикорупційного бюро, поданий Юрієм Луценком (БПП), Єгором Соболєвим ("Самопоміч") та Володимиром Чумаком (БПП). До речі, серед дев’яти нардепів, що позначені як автори вказаного документа, жодного представника "Народного фронту" немає.
Саме "фронтовики" і провалили перше голосування за законопроект в першому читанні, висловивши незгоду з запропонованими змінами щодо призначення та звільнення директора Антикорупційного бюро.
Як відомо, чинною редакцією закону передбачається, що директор Антикорупційного бюро призначається президентом за згодою Верховною Ради. До того ж парламент, за наявності певних підстав, має змогу висловити недовіру головному борцю з корупцією, що автоматично означає його відставку.
Запропоновані ж БПП зміни передбачають, що президент сам призначає директора на посаду і сам ініціює його звільнення. Верховній Раді залишають лише право делегувати трьох з дев’яти членів до комісії, яка обирає та подає главі держави претендентів на посаду директора, та право дати згоду на рішення президента про звільнення очільника бюро.
Отже, в разі прийняття законопроекту в новій редакції, парламент втрачає головний інструмент контролю над Антикорупційним бюро – висловлення недовіри його директору, а президент навпаки – стає єдиною посадовою особою, що матиме бодай якісь важелі впливу на бюро, що в цілому збільшує його владні повноваження. Все це викликало у "фронтовиків" побоювання, що президент може отримати інструмент тиску на політичних опонентів, при цьому парламент втрачає запобіжник від можливих зловживань нового силового відомства.
З іншого боку, варто зазначити, що можливості президента відправити "антикорупційного директора" у відставку теж дуже обмежені – є лише кілька спеціально прописаних в законі підстав, більшість з яких технічні (досягнення граничного віку в 65 років, власне бажання, стан здоров’я, тощо). Тому позбавлення парламенту права висловлювати директору бюро недовіру несе і інші ризики – головний борець з корупцією після призначення на посаду може протягом п’яти років (а саме такий термін повноважень передбачають запропоновані зміни) або ж взагалі не працювати, або старанно імітувати бурхливу діяльність, мало ризикуючи втратити посаду. Адже, щоб отримати підстави для звільнення, президент має отримати звинувачувальний судовий вирок стосовно небажаного директора. Єдиним інструментом контролю за діяльністю бюро залишається прокурорський нагляд, а роботу прокуратури, як відомо, також контролює переважно глава держави.
Отже, як з точки зору розподілу повноважень між гілками влади, так і з точки зору ефективності боротьби з корупцією залишити певний парламентський контроль над діяльністю Антикорупційного бюро, здається, було б правильним. Врешті голови фракцій після відвертої розмови за участі спікера Володимира Гройсмана домовилися не виносити суперечку на загал і прийняти документ в першому читанні. Що стосується суперечливих питань, то компроміс вирішили шукати кулуарно, під час підготовки до другого читання. Проте остаточної впевненості, що конкуренція між головними політичними гравцями навколо розподілу повноважень обмежиться лише сьогоднішньою суперечкою, здається немає ні в кого.