Про війну 1992 – 1995 рр. у сьогоднішній Боснії і Гецеговині не говорять. Не прийнято. Адже в кожній родині є свої втрати, і 20 років мирного життя ще не загоїли колективної травми
На вулицях столиці – Сараєво - багато напівзруйнованих будівель. Навіть у центрі, поруч з сучасними торговельними центрами та новобудовами.
Фото: Олександра Виноградова
Місцеві пояснюють: головне місто Боснії було в облозі сербської армії довгих 44 місяці. Весь цей час його обстрілювали з навколишніх гір та повітря, тому люди крадькома перебігали не по вулицях, а по траншеях, обгороджених перегорнутими автівками. Тоді було пошкоджено понад 80% міських будинків.
Під час війни згоріли усі державні майнові кадастри. Тому іноді складно встановити власника: ані продати, ані знести руїни не можна. Навіть після двох повоєнних десятиліть з є вірогідність, що хазяїн повернеться та пред’явить документи на своє помешкання.
Тож, війна наробила тут багато лиха, і столицю відновлюють поступово. Так, Боснійську бібліотеку, підірвану сербами у серпні 1992 року, відбудували тільки 2014-го.
Боснійський віолончеліст Ведран Смайлович грає на руїнах Сараєвської Бібліотеки. Фото 1994 року
У пам`ятці архітектури, де свого часу згоріли тисячі автентичних першоджерел - майже уся боснійська історія – сьогодні квартирується сараєвська мерія.
Етнічне протистояння, одна з головних причин війни, триває і нині. Держава фактично складається з двох республік – Федерації Боснія і Герцеговина та Республіки Сербської. Кожна має свій устрій. У кожній - компактно розселені етнічні групи: в одній – босняки, в іншій - серби. Наочний приклад розподілу країни можна побачити у мальовничому Мостарі.
Фото: Тетяни Калениченко
Центральна вулиця міста є межею між боснійськими (мусульманськими) та хорватськими (католицькими) кварталами. За сталою традицією, люди з різних районів майже не перетинаються. І навіть у місцевій школі, побудованій міжнародними організаціями, де навчаються діти різних національностей, школярі - босняки та хорвати опановують науки у різних класах, за різними програмами. У місті немає єдиного управління: вже 20 років в Мостарі не обирали мера. Причини подібної ізоляції та ворожнечі, розтягнутих на довгі десятиліття, криються в подіях 1993 року. Тоді вояки хорватської армії вибухом зруйнували місцеву «святиню» – старовинний міст, що з`єднував обидві частини міста. На сьогоднішній, вже відбудованій пам`ятці, усюди бачимо написи: «We Don`t Forget!», «Ми не забудемо!».
Найбільш трагічна ситуація склалася у всесвітньо відомому містечку Сребрениця. До війни його населення на 75 % складалося з босняків. 1995 року бійці сербської армії вирізали тут близько 8 000 місцевих мусульман: усіх чоловіків та хлопців віком від 12 до 77 років. Їхні жінки та діти втекли з міста. До рідних домівок вони вже не повернулися. З часом покинуті будинки зайняли родини сербських біженців. 2010 року Гаазький суд визнав різанину у Сребрениці найбільшим злочином у Європі з часів Голокосту. Тож, про примирення місцевих громад поки не йдеться.
Наразі з 8 000 жертв геноциду у Сребрениці ідентифіковано тільки 1195 останків
Поєднати суспільство та знизити рівень ворожнечі намагаються неурядові організації. Їхні активісти зізнаються: до війни в країні, яка була частиною Югославії, про НГО навіть не чули. Зараз тут діють сотні громадських спільнот, що фінансуються міжнародними фондами. Приміром, тільки в Мостарі, на розмежувальній вулиці, діють одразу 3 мультикультурні центри. Вони відкриті для будь-кого: люди спілкуються, влаштовують вечірки, концерти, перегляди фільмів чи опен-ейри.
Неподалік від мультикультурного центру у Мостарі зруйнований будинок “прикрасили” філософським графіті
Найбільш показовою та продуктивною є робота ветеранських організації. До їхнього складу входять колишні бійці армій усіх сторін конфлікту (а у боснійський війні їх було 3!). На спільних семінарах та тренінгах чоловіки, які колись воювали один проти одного, розповідають власні історії. А також влаштовують публічні акції по примиренню, вшановуючи загиблих разом. Говорять: подекуди жалобну ходу зустрічає шалений опір місцевих громад. Бо рівень поствоєнної депресії у суспільстві зашкалює.
Як не дивно, але в країні досі відсутня державна служба психологічної допомоги. А ні з ветеранами, а ні з жертвами насилля ніхто не працює. Травму, спричинену жахами війни, люди не проговорюють, не «відпрацьовують». І хоча громадські організації щосили намагаються допомогти найбільш постраждалим, їх зусиль не вистачає. Так, керівники «Центру Травми» та «Мирової Академії» у Сараєво жаліються, що держава не завжди зацікавлена у співробітництві. І розроблені ними курси-тренінги чиновники ігнорують.
Два ветерани на семінарі: Спасе Залам, боєць сербського підрозділу та Амір Деліч, солдат боснійської армії
Найбільша проблема сучасної Боснії – її роздутий державний апарат. Підгодований міжнародною допомогою, він існує у паралельній з суспільством реальності. За Дейтонськими угодами, які принесли країні хиткий мир, Б і Г має складний державний устрій. Систему розробляли поспіхом, аби припинити кровопролиття. Попри недосконалість, вона діє і досі: не змінена, не дороблена. Владна вертикаль базується на обов`язкових квотах для етнічних груп. Часто-густо це призводить до казусів. Адже посадовців призначають не за професійними якостями, радше — за національною ознакою.
До війни Сараєво називали європейським Єрусалимом, бо тут мирно співіснували дві світові релігії
Економіка підтримується світовими фондами, і в країну «вливаються» величезні гроші. Більшість з них розкрадається – саме через складність устрою владних інституцій, що дає можливість «цупити» кошти на усіх рівнях. Масштаби місцевої корупції добре ілюструє приклад минулорічної давнини. У травні 2014 Боснія і Герцеговина пережила найбільшу повінь за останні 120 років. Через різкий підйом підземних вод, декілька містечок затопило: рівень води подекуди піднявся до 6 метрів. І хоча Європейський Союз виділив країні на боротьбу з лихом 800 млн. євро, постраждалих кинули напризволяще. Боснійці кажуть, що європейські гроші кудись поділися, адже державні служби людей не евакуйовували, не розчищали їх замулені подвір`я, не відбудовували зруйновані будинки. Більше того, про повінь та її наслідки майже не писали у місцевій пресі, провладній у переважній більшості.
Будь-які спроби громадянської активності трактуються владою, як прояв агресії та жорстоко придушуються. Так, у лютому минулого року у містах Тузла, Сараєво, Мостар та Зєніца відбулися масові демонстрації. Люди вимагали економічних зрушень, припинення корупції, «роботи та хліба». Адже за статистикою 2014 року, рівень безробіття в країні сягнув 64%.
Тільки у столиці під адміністрацією Президентів та Будинком кантону мітингували декілька тисяч протестувальників. На цей соціальний протест, без будь-якого етнічного чи політичного забарвлення, люди приходили з гаслами «Хто сіє голод — пожне ненависть!». Проте поліція жорстоко розігнала активістів сльозогінним газом та гумовими кулями. Тільки у Сараєво близько 20 людей було затримано, частину з них – нашвидкуруч умовно засуджено.
Напис на адміністративній будівлі: “Хто сіє голод, пожне ненависть!”. На другому поверсі — сліди від пожежі 2014 року.
Ніджара Ахметасевич, активістка протестів у Сараєво, розповідає про “Боснійський Майдан”
Активісти визнають: безпрецедентно велика міжнародна допомога є не стільки благом, скільки гальмом для сучасної Боснії. Адже Європі зручно «купувати» мир у цій гарячій точці на самісінькому кордоні ЄС. А місцева влада звикла будувати держбюджет на дотаціях. Водночас, а ні реформ, а ні розвитку економіки не відбувається. Натомість, міжетнічне напруження, приховане та замасковане – залишається. І немає жодних гарантій, що одного дня Балканська криза не спалахне з новою силою.
У сараєвських сувенірних лавках гільзи — найпопулярніший товар
До роздумів. Тільки цифри:
3 роки та 5 місяців — тривала війна на території Босні і Герцеговини, з 6 квітня 1992 р. до 14 вересня 1995 р.
1425 днів - тривала облога столиці Боснії — Сараєво, від 5 квітня 1992 року до 29 лютого 1996 року.
У свої домівки повернулися лише 20% біженців (43 тисячі сімей). Решта, отримавши статус біженця, лишилися за кордоном.
Тільки через 7 років після війни - 2002, у країні з`явилося спеціальне Міністерство з питань біженців. До цього часу їх проблеми вирішували виключно волонтери.
50 тисяч жінок, які перебували у зоні конфлікту, стали жертвами сексуального насилля під час війни. Таку статистику подає ООН. Разом з тим, за звинуваченням у зґвалтуванні було засуджено лише 38 колишніх вояків.
20 % території країни досі заміновано. У землі ще зберігається до 500 тис. бомб.
30 млн. конв. марок складав бюджет 300-тисячного Сараєво у 2014 році (це близько $ 17 млн. 600 тис.). Тільки десята частина цих коштів – міські прибутки. Решта – допомога донорів (для порівняння: щойно прийнятий бюджет Києва на 2015 рік дорівнює 20 млн. 360 тис грн. або $1 млн. 300 тис.).
10 партій представлені у боснійському парламенті. Офіційно зареєстровані понад 100.
Лише 4 закони прийняв Парламент Боснії протягом всього 2014 року.
Світлана Самойленко
Візит українських журналістів та активістів до Боснії і Герцеговини було організовано в межах програми USAID «Створення умов толерантності, налагодження діалогу та посилення єдності між регіонами України». Її було розроблено у «Мировій Академії» (м. Сараєво) під керівництвом її директора Рендела Пулека-Шенка.