Причому ми втрачаємо не просто спортсменів, а тих, хто прославляв нашу державу на чемпіонатах світу, Європи та Олімпійських іграх.
Повальна зміна українськими спортсменами громадянства була і раніше – до сумнозвісних подій в Криму та на Донбасі.
Наприклад, якщо взяти жіночу збірну Азербайджану з вільної боротьби, то там ціла плеяда вихованок української школи – Марія Стадник, Ірина Нетреба, Надія Семенцова, Катерина Домбровська… Зазначимо, Топ-спортсменкою з них є лише Стадник, яка має дві олімпійські нагороди – "бронзу" і "срібло". При цьому все пояснювалося просто й логічно: в українській збірній дуже жорстка конкуренція, борчиням складно пробитися до основи, тому вони пробують щастя деінде.
Після Лондона-2012 активно роздавати свої таланти почали й гімнасти. У 2012-му лідер нашої збірної Микола Куксенков (двічі був 4-м на Іграх-2012 – в командній та особистій абсолютній першості) перебрався до Росії, а рік тому стало відомо, що чемпіон Європи-2013 на брусах, член нашої олімпійської команди, яку ганебно позбавили на Олімпіаді бронзової нагороди, Олег Степко став азербайджанцем.
Цікаво, що в усіх випадках "перебіжчики" не відбували так званий карантин – після зміни громадянства спортсмени протягом року – трьох (залежить від виду спорту) не мають право виступати за нову батьківщину. Та це у випадку, коли національна федерація проти переходу її спортсмена під чужі знамена. Якщо ж вдається домовитися, то міжнародна федерація не блокує виступи спортсмена на змаганнях за нову країну.
Цікаво, що, виходить, щоразу з українськими федераціями домовлялися. Ясна річ, що головним аргументом в таких перемовинах були гроші. От тільки осідали вони в кишенях окремих людей і ніде офіційно не значилися.
Тим часом представники федерацій свою зговірливість пояснювали людяністю. Мовляв, ну навіщо пхати палки в колеси нашому спортсмену? Хай пробує щастя в іншій країні, де кращі умови тренувань, і здобуває медалі.
Політичні події минулого року лише збільшили відтік українських чемпіонів – бажання витупати за Росію висловили чемпіонка Європи з метання списа, тодішня рекордсменка України Віра Ребрик, яка проживає в Ялті; дворазовий віце-чемпіон світу (2010 та 2011 роки), срібний призер чемпіонату Європи (2010) з важкої атлетики кримчанин Артем Іванов; луганчанка, чемпіонка світу з сучасного п'ятиборства, віце-чемпіонка Європи, переможниця етапів Кубку світу Ганна Буряк; про подібне рішення заявив й олімпійський чемпіон-2008 з кульової стрільби Артур Айвазян.
Крім того, нашу збірну покинули олімпійська чемпіонка з веслування на байдарці Інна Осипенко-Радомська (перейшла в Азербайджан), п’ятиборці Руслан Наконечний (Латвія) та Ірина Хохлова (Аргентина), чемпіонка Олімпіади з шахів Катерина Лагно (Росія).
Цікаво, що питання про компенсацію Україні за підготовку атлета в цьому довгому переліку піднімалося лише один раз. Федерація легкої атлетики України виписала рахунок своїм російським колегам за чемпіонку Європи з метання списа Віру Ребрик – 150 тис. євро.
Та схоже, незабаром кожен факт зміни українським атлетом громадянства буде чітко фіксуватися і мати фінансові наслідки для держбюджету.
Нещодавно міністр спорту України Ігор Жданов заявив, що його відомство готує відповідний законопроект.
"Потрібно ставити питання про компенсації державі тих коштів, які були вкладені в спортсмена. Є прецеденти у світі, коли при переході спортсмена з однієї збірної в іншу, деякі національні федерації домовляються між собою про такі виплати. Але це все не враховує той факт, що спортсмен був вихований, навчений, екіпірований і їздив на змагання за кошти кожного громадянина України, які у вигляді податків надходять до держбюджету. Думаю, буде правильно і справедливо, щоб подібні компенсації в обов'язковому порядку виплачувалися і йшли в нашу державну скарбницю", - сказав Жданов.
Якщо міністру вдасться внести ці зміни до українського законодавства, то це, по суті, легалізує систему, яка працює в нашому світі спорту не один рік. І що важливо, "відкупні" чи то пак – компенсація – будуть надходити до бюджету.