Асамблея народу Казахстану настійливо запропонувала президенту країни Нурсултану Назарбаєву піти на дострокові вибори. Негайно і не чекаючи планових, котрі мали відбутись всього-то через рік. Звучить майже як початок зміни режиму – якби не той факт, що головою цього консультативного органу є сам Назарбаєв.
Ну тому й формулювання вийшло в асамблеї відверте – "президенту країни Нурсултану Назарбаєву необхідно дати новий мандат загальнонаціонального довіри".
Ще однією причиною переносу виборів була названа "недоцільність" суміщення президентських і парламентських виборів у наступному році.
Власне, дострокові вибори в Казахстані – це добра традиція, попередній раз Назарбаєв виграв "дострокові виборчі перегони" в 2011 році, набравши майже 96% голосів.
Якщо ж від виважених формулювань "народної асамблеї" до реального стану справ, то перенесення виборів пов’язане зі страхом. Страхом Назарбаєва перед тим, що наступний рік буде для країни настільки непростим, що це відіб’ється навіть на результатах виборів.
Безумовно, ні про яку конкуренцію чинному президентові Казахстану мова не йде. Опозиція в Казахстані ніколи не мала значного впливу, а "потенційні спадкоємці" поки що можуть приміряти корону тільки у мріях. Проте 74-літній патріарх казахської політики, схоже, не виключає, що наступний його термін на посаді може стати і останнім – вже 74 з гаком роки, як не крути – і хоче просто "піти красиво", отримавши свої 90-з-чимось відсотків без надто вже демонстративних приписок чи репресій.
А економічні перспективи наступного року для Казахстану такі, що тепло народної любові може помітно охолонути з чисто економічних причин. Ціна на нафту, яка становить 35% у структурі експорту, впала. Ціни на чорні та кольорові метали (наступних 32%) – теж не на підйомі. В країну ринув потік різко здешевілих (у доларовому еквіваленті) російських товарів – проти яких довелось вводити захисні мита і квотування. Що, ясна річ, не поліпшило стосунки з Москвою – попри "вірнопідданські" заяви Назарбаєва проти антиросійських санкцій.
Та й в україно-російському конфлікті Назарбаєв зайняв підкреслено нейтральну позицію. Принаймні громадяни Казахстану, котрі воювали на боці сепаратистів, вже відчули тяжкий кулак казахстанської Феміди на власній шкурі, отримавши цілком реальні терміни ув’язнення.
Погратися у реекспорт за прикладом Лукашенка і поставити до Москви трохи "степових устриць" Назарбаєв не захотів.
Сукупний результат – у вигляді зростання безробіття на 120 тисяч осіб (за скромними урядовими даними), значного скорочення бюджетних витрат та інших радощів суворої економії населення відчує на собі вже в найближчому майбутньому.
Слід віддати належне –страх Назарбаєва перед економічним штормом не обмежується електоральними маніпуляціями чи обіцянкою "поміняти поганий уряд" – хоч і від цих методів він не відмовляється. Паралельно з тим він намагається реформувати гігантські держхолдинги, "дедоларизувати" економіку й урізати витрати скрізь, де тільки можливо.
Проте чи дозволять всі ці заходи втриматись на плаву – сказати складно. На думку економістів, вже зараз курс казахського тенге вимагає постійної підтримки золотовалютними резервами (яких, щоправда, у Казахстані чимало), а з девальвацією казахський нацбанк скромно чекає до завершення виборів. І прогноз зростання казахського ВВП на 1,5% наступного року теж не викликає в експертів єдинодушної певності.
У дію можуть вступити й негативні геополітичні фактори (потік біженців з сусідніх середньоазіатських республік, де ситуація може загостритись як з економічних причин, так і через пожвавлення афганських ісламістів після виводу військ західної коаліції).
Крім того, гігантська командно-корупційна машина, котра відносно стабільно керувала країною впродовж тривалого періоду добробуту, схоже, може виявитись недостатньо ефективною в умовах кризи. В будь-якому разі, рівень добробуту населення помітно впаде – що викличе неминуче незадоволення владою, персоніфікованою в Назарбаєві.
За цих умов казахська опозиція може спробувати відійти від дещо декоративної ролі, яку вона виконувала дотепер, і спробувати стати реальною політичною силою – хай і не наділеною поки владою. А це у плани Назарбаєва явно не входить. "Пресування" з боку держструктур що націонал-патріоти, що ліберали відчувають вже сьогодні.
І хоч поки суть "широкомасштабних реформ", анонсованих Назарбаєвим минулої суботи, залишається невідомою, більшість експертів сходяться на тому, що зайвим лібералізмом вони не страждатимуть.
Радянська командно-адміністративна система, яку в Казахстані зберегли, ймовірно, чи не найкраще з усіх пострадянських держав, на всі загрози відповідає однаково – закручуванням гайок. Питання лиш в тому, чи втримає різьба і цього разу.