Власне, після російської агресівї від проекту відмовилася Україна, і Росія була змушена викреслити АН-70 з програми закупівель свого Міністерства оборони. За планами Росія мала до 2020 року купити 60 таких літаків. До того ж росіяни розглядають можливість подачі позову щодо стягнення з України 2,95 млрд рублів.
Нагадаємо, Ан-70 - це середньомагістральний вантажний (оперативно-тактичний військово-транспортний) літак нового покоління київського ДП "Антонов". Вироблявся спільно з російськими підприємствами. Призначений для заміни морально та фізично застарілого Ан-12.Екіпаж: 3-5 осіб. Пасажиромісткість: 300 десантників або 206 поранених. Дальність польоту: 1350 км, максимальна висота польоту: 11 600 м, вантажопидйомність: 47 тонн.
Військові експерти, опитані Еспресо.TV, розповіли про переспективи російського позову та про подальшу долю військово-транспортного літака.
Ан-70 військово-транспортний літак, який надзвичайно ефективний для використання як збройними силами Росії, так і України, особливо для перевезення військових техніки. Він був кращим за відповідні аналоги в Росії. Там намагалися створити такий літак, але він вибудовувався на базі МИГ, тобто літаків-винищувачів, а транспортних вони не могли зробити.
Ан -70 був ефективний для перекидання живої сили і БТРів, які поміщалися в нього. Краща модель вийшла в кооперації з Україною. Були опрацьовані варіанти співробітництва і в 2011-му, і в 2012 роках вийшли на спільну угоду між Міноборони України, Міноборони Росії і "Антоновим" щодо не тільки розробки а і виготовлення подібного літака.
В 2011- 2012 році Росія пригальмувала цей процес переговорів і намагалася створити такий самий або вищий за параметрами літак. Тобто Росія ще тоді порушувала умови контракту. Але вже після Майдану, посилення агресії Російської Федерації (цей літак дуже ефективний для перекидання військ, воєнної техніки на наші кордони, або і в "ЛНР" і "ДНР") наша сторона поставила питання про закриття цього проекту. І тепер вже Росія говорить, що ми порушили контракт.
На цей момент у них є юридичне право вимагати компенсації виходячи з того, що ми начебто не виконуємо цей контракт. Зрозуміло, що це і фінансовий і політичний тиск на Україну, щоб були всі підстави подати в суд, стягнути велику суму, щоб ослабити наші позиції і в оборонній і в фінансовій сфері. Формально в них є підстави подати до суду, але і у нас є доказова база, щодо невиконання Росією в період 2011-2012 років своїх забов’язань.
Тоді Росія відверто гальмувала процес, не виходила на переговори, не фінансувала свою частину угоди. Тобто перспектива виграти суд у РФ буде невелика. Тоді ще не було стану вйну, а були мирні відносини, а вони вже не виконували своїх забов’язань по контракту. Тепер же, виходячи з нинішньої ситуації у нас з’явився аргумент, що Росія у своїй агресії може використовувати проти нас військову авіацію, а Ан-70 є військовим літаком, тобто ми маємо ще один аргумент, який буде врахований в міжнародному суді.
Чи можемо Україна самотужки побудувати Ан-70? Ми маємо всі технічні та інтелектуальні можливості для цього, але ми не маємо деяких виробництв, які передбачалися у Російській Федерації, але протягом півроку-року ми можемо спробувати налагодити виробництво по наших заводах, по крилу, півкрилу. З іншого боку деякі міжнародні партнери погодилися інвестувати в виробництво частин для літака. Це була Німеччина, Туреччина, Угорщина, деякі елементи були з ОАЕ. Тобто ми можемо з різними країнами вести переговори, тому що вони зацікавлені в цьому процесі, самотужки ж це вирішити буде набагато складніше.
При всій повазі до "Антоновців", до їх наполегливої праці, керівництво мало розуміти, що воно фактично є заручником ситуації. Росія і не збиралася протягом 10 років створювати цей проект. Росія попросту "викачувала" його, задля того, щоб потім в суді заявити якісь претензії на невиконання цього проекту. У них є свої проекти. "Антонов" завжди вміло конкурував ще за радянських часів з "Ілюшиним" та іншими КБ, які займалися розробкою військово-транспортних літаків. Якщо сподівання цього підприємства були на те, що Росія нам допоможе, то вона не помагала нам і не збиралася цього робити. Нарешті в цьому поставили крапку, хтось розрубав цей вузол, щоб не розплутувати його і ми побачили хто є хто.
На сьогодні нам справді буде важко, знову це залежить від того наскільки це підприємство дійсно прагне розробки цього літака. Я вже неодноразово казав, візьміть цей літак, назвіть його Ан-72 і нічого від цього не зміниться, і забудьте вже про Ан-70. Змініть декілька вузлових деталей, подаруйте всі залишки, крім документації, Росії.
Потрібно налагоджувати виробництво на своїх підприємствах. В Харкові є авіаційний завод , в інших містах є підприємства і майданчики. Так, дійсно, немає в нас такої розвиненої бази, але її потрібно створювати і розвивати. "Антонов" має прагнути виглядати надійним партнером для міжнародних компаній. Щоб він не був заручником політичних ситуацій, щоб він не був заручником тієї ситуації, коли політичні амбіції знаходяться згори над реальними потребами цього підприємства і тих людей, які створюють такі унікальні літальні апарати.
АН-70 це військовий літак, який вже понад 20 років розробляється спільно з Російською Федерацією. Останні роки це було важко з огляду на ускладнення у взаєминах між державами. Цей літак був взятий на озброєння українською армією. Тобто Україна має до нього інтерес, але не має для цього коштів. Треба розуміти, що Ан-70 цікавить українських військових, але він занадто великий для України. Тому він не є занадто комерційно привабливим для нас
З огляду на те, що двигуни в цього літака наші, а гвинти і редуктори виготовляються в Росії в "Ступіно", це дуже ускладнює подальше просування цього проекту без Російської Федерації, тому зараз "Антонов" розробляє модель літака АН-188, який замість турбогвинтових двигунів буде використовувати реактивні двигуни закордонного виробництва. В контексті цього відбувається трансформація цієї машини в нове перепозиціонування літака на зовнішніх ринках.
Зараз ми повинні шукати інші ринки збуту, хоча ситуація наразі дуже складна. Є китайські розробки та інші світові, які ускладнюють можливість вийти на інші ринки самостійно. Тому як раз партнерство з європейцями або американцями надзвичайно важливе для "Антонова" саме по сегменту двигунів. Все буде залежите від допомоги держави і розумної маркетингової політики просування його за межі країни, тому що одна країна цей літак не зможе витягти. Якщо ж це будуть європейські чи американські двигуни, це може дати друге дихання цьому проекту, хоча дійсно для його реалізації коштів потрібно буде дуже багато.
Щодо намагання Росії стягнути компенсацію за нібито розірваний контакт з боку України. У нашої сторони багато аргументів в цій суперечці. І при вдалому їх використані ці закиди російської федерації можливо відбити. Хоча варто зазначити, що Росія буде використовувати різні важелі тиску на Україну, а саме ця ситуація буде використовуватись як один з факторів впливу.
Відмова Росії від українського літака Ан-70 - це логічно. Росія поступово блокує весь український експорт. Вона залишає лише ввіз комплектуючих до вже ввезених до Росії засобів військової техніки чи літаків, а все нове, що може хоч якось поставити Росію в залежність від України, вона виключає із списку дозволених товарів. Це, по суті, ембарго і нічого дивного в цьому немає. Таких кроків треба чекати і Росія публічно про це декілька разів заявляла. Інша справа, що Україна не діє симетрично, продовжуючи закупляти навіть нестратегічні товари, наприклад, борошно, побутову хімію. Тобто немає дзеркальних, адекватних відповідей.
У цій ситуацій Україні треба шукати інші ринки збуту для літаків Ан-70. Я думаю, що в першу чергу в цих літаках можуть бути зацікавлені безпосередньо українські військові, адже авіація України знаходиться в жахливому стані, і давайте по-перше думати про наш ринок, а потім думати над тим, щоб пропонувати наші літаки на Далекий і Близький Схід, можливо країнам Латинської Америки. Навіть можна було б стукатися у двері до європейського ринку, тому що європейські структури використовували літаки в країнах Африки, де наша авіація зарекомендувала себе дуже добре.