В охопленому війною Донбасі й досі проживають мільйони людей. Частина з них змушена жити під постійними обстрілами, інша виживати на зголоднілих окупованих територіях. На сьогодні жителі Луганщини та Донеччини позбавлені можливості спілкуватися зі своїми рідними, які роз'їхалися по різні боки зони АТО і іноді не можуть потрапити навіть на похорон до близьких чи на могили батьків. Частина з тих, хто виїхав в інші регіони, не знайшовши підтримки держави і витративши останні заощадження, повернулися додому і тепер мігрують, уникаючи бомбувань, в межах своїх областей. Люди які пережили обстріли, не підтримують ані терористів, ані українську владу. Вони хочуть одного - щоб припинили стріляти.
***
Село Трьохізбенка майже півроку знаходилося на лінії вогню. З одного боку позиції українських військових, з іншого - вже в 10 кілометрах за річкою Сіверський Донець населені пункти окуповані бойовиками.
По всьому периметру села майорять чорні очниці зруйнованих домівок.
Люди заклеюють розбиті шибки скотчем та поліетиленовою плівкою, а деякі взагалі забивають дерев'яними дошками.
Тут неможливо зустріти людину, яка б не відчула холодок від розірваного поряд снаряду, чи не поховала когось зі знайомих.
Через постійні обстріли більшість селян виїхали в більш безпечні регіони - залишилися лише ті, кому нема куди їхати. І хоча зараз настало довгоочікуване перемир'я, на вулицях практично не побачиш молоді та дітей, а пенсіонери купками збираються біля домівок, щоб обговорити останні новини.
Люди страшенно налякані. Вони бояться гучних звуків, ввечері виходити на вулицю, бояться наступу бойовиків і зустрічі з українськими військовими. Незважаючи на те, що село знаходиться на підконтрольній Україні території, тут не показує жодний український телеканал і чутки тут головне джерело інформації. Наприклад, всі знають, що ввечері діє комендантська година, але ніхто не може розповісти подробиць. На ніч селяни закривають вікна ковдрами, щоб з вулиці не було видно світла. Розповідають, що нібито військові можуть обстріляти освічене подвір'я з автоматів, хоча таких випадків і не пригадують. А чоловіки бояться виїжджати з села, бо, за їхньою інформацією, військові знімають з автобусів та поїздів всіх придатних воювати та відправляють на фронт.
***
Більшість жителів Трьохізбенки працюють в колишньому районному центрі Слов'яносербську, який зараз окупований терористами. Найцікавіше, що, незважаючи на те, що між населеними пунктами немає транспортного сполучення через зруйнований міст, і зарплату не платять ще з літа, вони справно ходять на роботу. Дівчина, яка працює в лікарні, розповіла, що для того, щоб потрапити вчасно на робоче місце, вона виходить із дому о п'ятій ранку і йде 10 кілометрів пішки, оминаючи два ворожих між собою блок-пости і ризикуючи потрапити під обстріл. За словами дівчини, роботи зараз багато, а людей обмаль. Через це вона не може взяти відпустку чи відгул та поїхати до сестри. На питання, навіщо ж туди ходити, вона слушно зауважує, що це хоч якась розвага…
***
В сусідньому з Трьохізбенкою селі Кряківка під час обстрілів бойовиків загинула ціла родина. Спочатку батько пішов в ліс по дрова і потрапив під мінометний обстріл. Варто зазначити, що в цих селах вже декілька місяців немає газу, і не було світла. То ж похід по дрова – це не забаганка, а життєва необхідність в люті морози. І, як виявилося, це дуже небезпечна необхідність. А вже за місяць, коли родина готувалася до сороковин, бойовики накрили село "Градами". Під час обстрілу загинула його 14-річна дочка, 50-річна дружина та її 64-річна мати.
Ще один житель Кряківки покінчив життя самогубством після того, як в його будинок зруйнував снаряд і він залишився без даху над головою.
***
В селі Сміле бойовики розбомбили місцеву ферму. Тварини розбіглися в різні боки та облюбували неприбрані поля. І тепер терористи влаштовують сафарі на домашніх тварин, обстрілюючи їх з автоматів.
А в сусідньому селі Кримському, яке довгий час знаходилося під безперервним обстрілом бойовиків, без догляду залишилася велика свиноферма. Господарі залишили тварин закритими в приміщенні, і голодні свині почали їсти одна одну.
***
Місцеві розповідають, що в тому ж селі Сміле, коли поруч ще стояв 31 блок-пост, українські військові та терористи по черзі ходили в місцеву їдальню, домовляючись хто йде в яку годину.