Відомий, свого часу навіть культовий французький актор Жерар Депардьє емігрував із Росії. До емігрантської долі митцю не звикати. Адже наприкінці 2012 року він залишив рідну Францію, публічно відмовившись від французького громадянства та переїхав до сусідньої Бельгії. Але репутація актора в світі впала нижче плінтуса не від цього.
Головна причина зміни громадянства на той момент – економічна. Будучи також виноробом, а отже – бізнесменом, мсьє Депардьє раптом усвідомив: у Франції зависокі податки, а бельгійська влада в цьому плані ліберальніша. Тим більше, що сам актор не виправдовувався. Визнавши: його вчинок можуть схвалити далеко не всі. Проте, залишивши Францію, все одно лишається європейцем за духом та громадянином світу.
Проте світ ловив громадянина Депардьє, але не впіймав. Натомість французький актор зробив крок, котрий пояснити неможливо. Менш, ніж за три тижні після переїзду з Франції до Бельгії він проситься в Російську Федерацію. Що ставить під величезний сумнів його бажання лишитися європейцем. Бо Росія тоді, коли туди перебрався Депардьє, а саме – в січні 2013 року, так само називала Європу «гейропою» та протиставляла себе Заходу.
Варто нагадати – десять років тому цей француз був близький із Віктором Ющенком. Вони так активно демонстрували глибоку взаємну приязнь, що журналісти писали «любий друг Депардьє». Дійшло до того, що мсьє Жерар опинився за крок від того, аби Ющенко присвоїв йому звання народного артиста України. Хто забув, нагадаю: саме Депардьє приміряв до себе роль Тараса Бульби в одному з двох кінопроектів, які збиралися знятив Україні. Проте кіно не зняли, ані з Депардьє, ані без нього. Тому народним артистом України став Філіп Кіркоров, хоча його заслуги перед нашою країною так само не відомі.
Депардьє ж зник із поля зору. Навіть не включився в жодну з українських передвиборчих агітації під час парламентських виборів`2012. Хоча, наприклад, його колега, бельгієць Жан-Клод Ван Дамм, агітував за Партію регіонів та навіть ощасливив своїм приїздом місто Кагарлик.
Виринув невгамовний француз у Росії на початку січня 2013 року. Ставши, таким чином, несподіваним новорічним подарунком Путіну та його особистим культурним трофеєм. Швидко, навіть стрімко, за кілька днів отримавши з рук російського національного лідера паспорт і громадянство РФ. Майже одразу лауреат престижних премій "Золотий глобус" і "Сезар", а також – кавалер ордена Почесного легіону отримує від нового "любого друга" Путіна пропозицію, від якої не зміг відмовитись: стати міністром культури Мордовії.
Про здобутки мордовської культури Жерар Депардьє не знав нічого. А ось на його батьківщині, у Франції, завдяки "Архіпелагу ГУЛАГ" Олександра Солженіцина - і не тільки цій праці, - добре відома специфіка регіону.
Мордовія за сталінських часів стала величезним майданчиком для радянських концентраційних таборів. ГУЛАГ зник, репресивна система нікуди не поділася. Мордовія лишилася табірно-тюремним краєм, і якщо вже згадувати його в культурному контексті – то хіба через те, що через мордовські табори пройшли численні репресовані радянським режимом діячі культури. В тому числі – української.
Досягнення емігранта Депардьє на посаді керівника Мінкульту Мордовії не відомі. Натомість широкого, навіть скандального розголосу набули факти про кількість квартир, отриманих багатим французом у мордовський столиці Саранську та чисельні п`яні вибрики актора. Назвавши Володимира Путіна в мемуарах своїм "корєшем", котрим він захоплюється і який близький французові за духом, Депардьє не забував демонструвати силу власного духу. Він ходив у косоворотці, фотографувався то з гармошкою, то з балалайкою, регулярно напивався на дурняк, блював, де пив, і публічно мочився, де хотів, включно з салонами літаків. Принаймні, так коментували дії новоспеченого громадянина Росії тамтешні журналісти й блогери.
Ризикну припустити: подібна поведінка Депардьє в себе на батьківщині, у Франції, чи навіть у Бельгії, готовій надати йому притулок, навряд чи серйозно підмочила його професійну та людську репутацію. Зразковою поведінка малограмотного хлопчика з бідної провінційної французької родини не була ніколи. Жерар, як пізніше – його трагічно загиблий син Гійом, часто потрапляв у епіцентр скандалів. Подібна слава для митця – частина позитивного іміджу, власна капіталізація, бо погані хлопці й дівчата завжди привертають до себе значно більше уваги, ніж ті, хто поводиться зразково.
Аби Депардьє, наприклад, помочився на Єлисейських полях, міг би отримати термін ув’язнення чи великий штраф. Але все одно лишався б популярним та улюбленим, а заодно – багатим і знаменитим. Не зашкодило ж йому зізнання в гомосексуальних стосунках – замолоду Жерар продавав себе різним хтивцям за гроші, в чому зізнався не так давно. І, до речі, тепер, у мемуарах, підтвердив власноруч чутки, котрі про нього ходили давно й нічого, проходили. Та дружба з Путіним, і то - ще до початку російсько-української війни, після якої подібні стосунки з російським президентом почали завдавати репутаційних втрат усім пристойним людям, знищила будь-який імідж Депардьє швидше, ніж розповідь про гріхи молодості та спроба втекти від податків.
Можливо, актор нарешті протверезів та почав розуміти, в що вступив. За повідомленням низки інформаційних агентств, Жерар Депардьє зібрав речі, продав нерухомість у Саранську й поспіхом повернувся до Бельгії. Чи лишилося в нього російське громадянство, чи здав він російський паспорт так само, як свого часу викинув французький – поки невідомо. Також загадка, як Мордовія переживе дезертирство свого "культурного" міністра. Не кажучи вже про російське кіно: російська версія Вікіпедії вже називає Депардьє російським актором.
Навряд чи актор, після якого лишилося багато справді прекрасних, навіть знакових для європейського кіно фільмів, своїм демаршем із Росії поновить реноме. Висновок напрошується інший: про тих, хто відчуває близьку катастрофу й тікає з тонучого корабля…