З часу повалення режиму Віктора Януковича пройшло більше року. Більше року триває російсько-українська війна, яка забрала тисячі життів громадян України. Саме час згадати, з чого починалися революція і збройне протистояння.
Початком була відмова від євроінтеграції та впевнений крок у бік Росії. Янукович довго вагався, що йому вибрати. Називаючи речі своїми іменами: торгувався, хто дасть більше грошей – Захід чи Москва. Москва дала більше, фактично купивши президента-втікача разом із усією країною.
Коли угода зірвалася, у Кремлі вирішили взяти силою те, що вони вважають своїм. Цей підхід також себе не виправдав, адже Україна почала запеклий супротив.
Зараз, судячи з усього, Москва повернулася до сценарію купівлі всієї України. Але не одразу, а "в довгу" і частинами. Власне, вони можуть собі це дозволити і за фінансовими, і за часовими можливостями.
Увесь час президентства Петра Порошенка йде формування нового економічного "російського клубу" в Україні. Колись лобістську структуру з такою назвою відкрив у Києві покійний "авторитетний бізнесмен" Максим Курочкін, представник так званої "лужніковської групи".
Мова зараз піде не про бізнес у ворожій країні самого Петра Олексійовича, а про схеми, які успішно вибудовує його оточення.
Початок формування нового "російського клубу" варто відраховувати з приходу на інаугурацію нового президента давнього друга Порошенка, російського бізнесмена Костянтина Григоришина. Другим "дзвіночком" стало призначення Бориса Ложкіна головою Адміністрації президента.
Головна сфера інтересів Григоришина – енергетика. Він є власником суттєвих пакетів акцій багатьох українських обленерго.
Чому Ложкіна можна віднести до "російського клубу"? Медіа-холдинг "УМХ", коли він ще належав главі АП, входив до ТОП-10 видавців Росії і більш ніж успішно працював на цьому ринку. Також у Росії досі працює інший сімейний бізнес Ложкіних – "Люксоптика". Зрештою, глава АП – давній партнер Віктора Медведчука, кума Володимира Путіна.
Зрештою, глава АП – колишній партнер Віктора Медведчука, кума Володимира Путіна у "Радіо "Киевские ведомости" і газеті "Команда". Втім, варто зазначити, що Ложкін був партнером багатьох бізнесменів – і Ріната Ахметова, і Ігоря Коломойського, і Петра Порошенка, зберігаючи рівновіддаленість від них.
Ложкін, як і Григоришин, зацікавився енергетикою. Треба зазначити, що це ледь не єдина галузь економіки в Україні, яка дає стабільний прибуток. Причини такого стану речей – тема окремого дослідження.
Традиційно відсотки з енергетики завжди мав голова держави. "Президентським бізнесом" вважалося постачання, транзит та добування газу. Але, враховуючи багаторічну конфронтацію з Росією та, головним чином, пильну увагу до цього питання з боку Європи, стійку схему у цій сфері зараз налагодити важко.
Тож люди президента звернули свій погляд на вугілля та електроенергетику. Міністром енергетики в новому уряді була призначена підконтрольна президенту людина, виходець з інвестиційної компанії глави НБУ Валерії Гонтаревої Володимир Демчишин. Який, до речі, мав і ділові стосунки з Григоришиним.
Наприкінці 2014 року, після встановлення першого "мінського перемир'я", почалися гучні скандали в енергетиці. Перший з них – навколо закупівлі урядом енергетичного вугілля у Південній Африці - підігрівав особисто Порошенко, заявляючи про корупційну складову контракту.
Поставки вугілля були зірвані і почалася "медійно-енергетична криза", яку з одного боку посилювала Росія, блокуючи поставки вугілля, а з другого боку – підконтрольні АП ЗМІ.
Експерти енергетичного ринку казали, що, завдяки зриву поставок альтернативного палива та діям Росії, була штучно створена ситуація, коли на вітчизняних теплоелектростанціях вугілля лишалося на 2-3 доби. Що, власне, й змусило уряд проводити віялові відключення електрики.
Як писали ЗМІ, одним з мотивів дій АП було бажання завести "свого" постачальника вугілля з Росії та підконтрольних терористам територій Донбасу. Цим постачальником мав стати близький до сім’ї Януковичів вугільний менеджер Сергій Кузяра, який заручився підтримкою Бориса Ложкіна.
Одночасно Ложкін пролобіював призначення директором одного із найбільших споживачів вугілля в Україні, державної компанії "Центренерго" донецького бізнесмена Ігоря Балабанова.
Інспірована енергетична криза вирішилася настільки швидко, наскільки й почалася. ТЕЦи, зокрема, "Центренерго" почали отримувати "правильне" вугілля з Росії та "ДНР-ЛНР". А задля покриття можливого дефіциту електроенергії були укладені імпортні контракти з Росією, якими відає Григоришин.
Таким чином російсько-український паливно-енергетичний блок за участі людей президента був успішно сформований. Зараз Григоришин вирішує питання і щодо експорту надлишкової української електроенергії за кордон. Також його парафія – постачання електрики в анексований Росією Крим. Який навіть у офіційних контрактах вже йменується "федеральним округом".
Також назріває конфлікт підконтрольного АП Міненерго з енергетичним холдингом Ріната Ахметова "ДТЕК". Можна припустити, що "російський блок" не проти забрати частину бізнесу колишнього "короля Донбасу", який не виправдав сподівань.
Вже у розпалі конфлікт навколо "Укрнафти" та "Укртранснафти", які стараннями іншого соратника Порошенка – Ігоря Кононенка – намагаються передати під контроль Ігоря Єремеєва. Також не чужого російському бізнесу "волинського олігарха".
Вочевидь, енергетика – це лише перші кроки нового "російського клубу", близького до українського президента. Який успішно діє разом з іншим російським бізнесом, наприклад, тими ж "лужніковцями". Вони й досі володіють в Україні найбільшими готелями та пакетами обленерго.
Разом з таємничими "мінськими домовленостями", дивними подіями на фронті, зокрема, у Дебальцево, поступовою абсорбцією підконтрольними президенту силовиками добровольчих підрозділів, все це може свідчити про поступову купівлю України.
Звичними для Москви методами великих грошей та "батога і пряника".