У 1948 році Давид Бен-Гуріон пішов на фактичну ліквідацію збройних загонів "Іргуна" і "Лехі", які прагнули зберегти автономію від щойно створеної Армії оборони Ізраїлю. Результатами стало створення сильної дисциплінованої армії - мабуть, найефективнішої на Близькому Сході - і глибоке провалля в ізраїльському суспільстві, який не подолане й донині. Ліві, до яких належав Бен-Гуріон і праві, до яких відносили себе солдати "Іргуна" і "Лехі" досі живуть ніби у двох різних Ізраїлях - з власними уявленнями про світ і безпеку. І цей урок варто враховувати кожному, хто замислюється про взаємини армії і добровольців.
Естонці, які завдяки народній ініціативі вистояли у війні з більшовицькою Росією після Жовтня, вважали за краще надати Союзу оборони - "Кайтсейліту" - законодавче оформлення. Фактично "Кайтсейліт" став основною силою загальнонародної мобілізації на випадок війни. Таку ж роль він відіграє і сьогодні. І ні про який антагонізм між Союзом оборони та збройними силами говорити не доводиться. Навпаки, "Кайтсейліт" - їхня складова частина, його керівництво має офіцерські звання і призначається за поданням керівника Головного штабу Оборонних сил Естонії. Права та обов'язки учасників "Кайтсейліту" чітко прописані в законодавстві - і це теж може стати прикладом для українського відношення до добровольців.
Насправді, це і є вибір моделей - відмова від добровольців на користь сильної регулярної армії або їхня інтеграція в якості окремої сили в регулярну армію. При цьому, звичайно, ідеологія добровольчого об'єднання повинна бути державницькою, а не партійною - інакше військові перевороти і конфлікти нам забезпечені на довгі роки.
Втім, варто пам'ятати ще ось про що. Коли в 1940 році Сталін посунув на Естонію свою нову, куди більш сильну, ніж в 20-і роки армію, ніякий "Кайтсейліт" країну не врятував. Добровольці, звичайно ж, необхідні - але без сильної професійної армії сучасну війну все одно не виграти.