Мінські домовленості стали першим та останнім помітним успіхом "Нормандської четвірки". Нагадаю, що після 16-годинних перемовин у Мінську було досягнуто домовленості про припинення вогню, які навіть в умовах неповного та непослідовного виконання призвели до суттєвого зменшення кількості жертв протистояння на Донбасі. Таке гібридне перемир’я є цілком логічним в умовах гібридної війни, розв’язаної Росією проти України.
Дозволю собі припустити, що не лише український президент, а й західні учасники "Нормандської четвірки" викликають у Володимира Путіна роздратування та зневагу. Франсуа Олланд не став виконувати контракт про постачання "Містралів" та діє у кільватері Ангели Меркель, яку ще рік тому у Кремлі вважали як мінімум надійним ситуативним партнером у міжнародних справах. Тепер же бундесканцлерін в Європейському Союзі грає роль суворого поліцейського у справі санкцій проти Росії. Ще одна причина для незадоволення російського президента: він продовжує боротися на сході України проти США, європейські лідери в якості супротивників йому не цікаві.
Тим часом Сполучені Штати висловили готовність приєднатися до "Нормандської четвірки", про що з різницею у тиждень заявили Джон Теффт, посол США в Росії, та заступник державного секретаря США Вікторія Нуланд. Очевидно, що подібні заяви не проголошують без консультації з вищим політичним керівництвом країни. Не виключено, що успіхи у нейтралізації ядерної програми Ірану підштовхнули Вашингтон до активізації у питаннях врегулювання на сході України.
Нагадаю, що минулої весни вже існував "Женевський формат", переговори в рамках якого не допомогли поверненню Криму, проте примусили Росію рахуватися з новим українським керівництвом. Але перемовини у Женеві виявилися не надто успішними, хоча і залучили Штати до обговорення ситуації в Україні. До останнього часу в Кремлі та на Смоленській площі уникали відповіді на питання про перспективи залучення США до врегулювання на Донбасі, проте зараз з Москви звучать обережні натяки про готовність долучити американців до "Нормандської четвірки".
Чому змінилася російська позиція? Як виглядає, Володимир Путін намагатиметься продемонструвати статус лідера наддержави участю у переговорах з Бараком Обамою про врегулювання на Донбасі, у яких Петру Порошенку та європейським лідерам буде відведено роль статистів. Російський президент вірогідно запропонує повернутися до біполярного миру та провести геополітичний розмін, скажімо, шляхом зменшення власного впливу в Сирії в обмін на визнання "особливих інтересів" Росії в Україні. Можливі і інші пропозиції, здебільшого розраховані на логіку Барака Обами як прихильника максимального уникнення конфронтації з Росією.
В Москві добре розуміють, що в листопаді 2016 року американським президентом стане політик, який набагато менш приязно буде налаштований до Росії. Тому поспішатимуть та будуть прагнути показати безальтернативність подібного розміну. Підштовхувати США до визначення можуть і збройною активізацією на Донбасі, демонстрацією військової сили та провокаціями в Україні. Прагнення довести світові, що наша держава є failed state, і лише Росія спроможна привести її до тями, залишається визначальним на порядку денному зовнішньої політики Кремля. Стосовно цього жодних ілюзій бути не повинно.
Україна має єдиний вихід для уникнення ролі цапа-відбувайла у великій геополітичній грі. Їй необхідно бути переконливою та влучною у реформах, які здійснюються, та день за днем доводити власну належність до європейської цивілізації. В іншому разі питання нав’язування точки зору Росії на ситуацію в Україні буде лише питання часу. Розраховувати на "геополітичне печиво" не варто, необхідно демонструвати готовність до опору та послідовність політики захисту національних інтересів. У сучасному світі рахуються лише з тими, хто готовий боротися за місце під сонцем. На кону сьогодні – суверенітет та територіальна цілісність України, що не повинні бути порожнім звуком ані для національної еліти, ані для цивілізованого світу.