Ахтем Сеітаблаєв про Крим: Ми обов`язково повернемося

Актор, режисер, кримський татарин Ахтем Сеітаблаєв у програмі "Вечір із Миколою Княжицьким" - про долю свого народу, мистецтво та "кримськотатарський ранок"


"Ми обов`язково повернемося"


З дитячих спогадів я можу сказати, що я чітко пам'ятаю, що тоді ми всі думали, що обов'язково повернемося до Криму. Яким чином це відбудеться - ми не знали, тому що непорушність радянського ладу не піддається сумніву, але завжди йшлося про те, що ми обов'язково повернемося. І, звичайно, Крим в оповіданнях батьків завжди представлявся якоюсь "землею обітованою", де палицю увіткнеш в будь-якому місці і відразу зросте дерево, люди ходять у білих шатах, скрізь море, скрізь пальми - так мені уявлялося. Тому розмови про те, що ми обов'язково повернемося - були завжди.


"У школі нас вчили, що наші батькі-зрадники"


Я слабо собі в дитинстві уявляв, що таке Крим. Я знав точно, бо з цим зіткнувся в 4 класі на уроці історії, що я належу до народу-зрадника, що мої батьки - зрадники. Наш педагог дійшов до історичного моменту звільнення Криму і Севастополя від фашистських загарбників і він тоді сказав на уроці, що звільнення Криму відбулося б набагато безкровніше, якби не зрада кримських татар. У класі вчилося близько 20 кримських татар. Для нас це було дуже прикро, ми не розбиралися в геополітичних питаннях, просто факт був дуже кричущий для нас, а саме - усвідомлення того, що вчитель, якого поважали, який пройшов війну, говорить про те, що твої батьки-зрадники і твій дідусь. У мого діда всі груди в орденах були, та й у всіх чоловіків з маминої і татової сторони.


"СРСР спалював у "топці державності" свої народи"


За час існування СРСР, керівники якого напевно вважали по-іншому, тому що депортували 49 народів (41 частково, а 8 - тотально). Але, мабуть, така була їхня система координат: спалювати в "топці державності" свої народи, може для того, щоб когось налякати, може для того, щоб вирішити свої якісь геополітичні питання і проблеми. Не може бути народу-зрадника, не може бути народу, який заслуговує знищення тільки за те, що деякі з його представників вчинили ті чи інші, з точки зору держави, вчинки, які можна кваліфікувати як державну зраду.


"Я мрію про автономію кримських татар в Україні"


Я дуже мрію про національну територіальну автономію кримських татар у складі України. Якщо говорити про думки про окрему державу, то я абсолютно не уявляю, як це можливо. Хіба що, якщо територія Кримського півострова колись стане, з економічної точки зору як-мінімум, чимось схожим на Сінгапур.


"Я хотів, як всі хлопці, бути схожим на Амет-Хана"


Було б перебільшенням сказати, що я з дитинства мріяв стати актором. Мій рід по лінії мами, ось уже напевно впродовж 150 років, так чи інакше пов'язаний з мистецтвом. Це в будь-якому разі або співаки, або актори, або композитори.

Потім, коли я вчився в школі, я зрозумів, що на певному етапі участі у громадських шкільних заходах - це дуже сильно допомагає пропускати те, навіщо ти в школу ходиш: осягати і "гризти граніт" науки. Більше того - це увага дівчаток і ти знаходишся в якомусь оточенні того, що ти чимось відрізняєшся, тому що ти знаходишся на сцені.

Взагалі, я мріяв, як і всі хлопці, стати схожим на Амет-Хана і стати льотчиком. Потім мріяв стати лікарем.


"Назвати аеропорт Сімферополя іменем Амет-Хана - це серйозний крок України"


Я розмовляв з братом, кажуть у нас, що є образа, що ось, чому цього не зробили раніше? Ось зараз роблять це, знаючи, що нічого іншого зробити не можуть. На що ми з братом дійшли висновку, що ми якраз і повинні доносити, що зараз ми дуже болісно позбавляємося Радянського Союзу, ми дуже болісно перегортаємо сторінку наших взаємин (кримських татар і "великої" України), ми зараз намагаємося побудувати нову систему координат, в якій ми будемо більш уважні, напевно, один до одного. І якраз цей факт для мене дуже багато значить. Крім того, що у всіх довідниках світу цей аеропорт буде іменуватися "імені Амет-Хана Султана", але ж можна говорити, що навіщо знімати кіно про кримських татар, навіщо журналістам писати есе і проводити журналістські розслідування про Крим... Це ж не газ і вода, це ж не бронетранспортери, які увійшли з українськими прапорами на територію Криму і звільнили, але ж це перший крок до внутрішнього визволення, до нового налаштування того, що ця земля, в такому навіть, нехай віртуальним способом, вона все одно по-тихеньку повертається до тебе. І це серйозний крок до налагодження нормальних, серйозних взаємин між Україною, "великою землею", і кримськими татарами, які, тим більше, залишилися в Криму.


"Ада Роговцева - це велике щастя для мене"


Ада Миколаївна - це велике щастя. Мені, взагалі, везе на вчителів. І ось Ада Миколаївна - саме з таких величезних везінь в житті, коли ти зустрічаєш не просто велику актрису, а велику людину. Мене запросила в спектакль "Варшавська мелодія-2", по-моєму це було років 7 тому, продюсер цієї вистави. І так ми познайомилися з Адою Роговцевою, Катериною Степанковою, дочкою Ади Миколаївни і режисером, у двох виставах якої я граю ("Будьте як вдома" і "Обман завдовжки в життя"). Так ми познайомилися і той такт людський, та турбота материнська, - це окрема розповідь, тому що з одного боку ти розумієш, що ти знаходишся на майданчику з людиною-легендою, з блискучим професіоналом, не відчуваєш ніякого дискомфорту, тебе елегантно вводять до справи і ти не розумієш тієї точки рубекону, коли ви стаєте друзями. Це і везіння, і величезна відповідальність, і найголовніше - це велике щастя.


"Кримськотатарські передачі на українському телебаченні допоможуть розповісти нашу спільну історію"


Те, що сьогодні відбувається з кримсько-татарськими ЗМІ в Криму, абсолютно чітко говорить нам про те, що окупаційній владі існування якоїсь культурної "точки збору" для кримських татар не потрібно. Воно потрібно рівно в тому вигляді, на скільки воно може відповідати очікуванням і директивам Кремля в контексті того, як кримські татари надзвичайно раді входженню Криму до складу Росії. Навіть взяти телеканал "АТР", який останнім часом показував тільки культурні програми, відмовившись від новин і аналітики, то навіть це не потрібно було окупантам. Тому що вони прекрасно розуміють, що якщо у народу є мова, культура, "точка зборки", якою був останнім часом телеканал "АТР" та супутні йому ЗМІ - окупантам не потрібні. Тому про відродження і існування кримськотатарських ЗМІ, на мою думку, в Криму говорити не доводиться.

У чому б могла Україна безумовно посприяти - це в створенні, якщо не каналу, то передач на телеканалах, може бути це буде "Недільний ранок" або "Кримськотатарський ранок" на одному з телеканалів, де буде представлений різноманітний контент, починаючи від, умовно кажучи, кухні, закінчуючи якимись традиційними речами, усередині яких ми б могли розповідати більше українцям, та й взагалі - жителям України, хто такі кримські татари, яка наша спільна історія. Адже наша спільна історія, крім битв і протистоянь, дуже багато спільного, в тому числі і в битвах, адже союз Кримського ханства та Запорізької Січі - ми були нездоланні.