1. Майбутній російський політик народився у Києві. Втім, майже одразу сім’я переїхала до Грузії. Мама Примакова - акушер-гінеколог Анна Кіршенблат. Про батька офіційно відомостей майже нема. Згідно з неофіційною версією, він був репресований через три місяці після народження сина та розстріляний у 1938 році. Сам Примаков розповідав, що у школі носив прізвище Кіршенблат.
2. Примаков володів арабською мовою. Адже вищу освіту він отримав на арабському відділенні Московського інституту сходознавства. Там він познайомився з майбутніми послами СРСР в арабських країнах та письменником Юліаном Сємьоновим.
Після закінчення вишу Примаков шість років пропрацював у Держтелерадіо СРСР, де виріс від кореспондента до головного редактора мовлення на арабські країни.
3. У 1962 році в Примаков був змушений звільнитися з Держтелерадіо через конфлікт із кураторами Відділу пропаганди та агітації ЦК КПРС. Але йому пощастило: друг та колега Валентин Зорін представив його головному редактору газети "Правда" Миколі Інозємцеву. Примаков отримав роботу, і не де-небудь, а в головному друкованому органі ЦК КПРС.
4. У "Правді" Примаков став виїзним журналістом і з 1965 року почав працювати власкором на Близькому Сході з перебуванням в Каїрі. Йому, як і іншим журналістам видання, доводилось виконувати прохання, що надходили по лінії КДБ. Зокрема, саме цим пояснюють зустрічі Примакова з лідером іракських курдів Масудом Барзані та Саддамом Хусейном. Ці двоє воювали між собою, а Примаков за дорученням КДБ намагався їх примирити, оскільки це було вигідно СРСР.
5. Працюючи в "Правді", Примаков був вірним слугою радянського режиму. Ось такими були заголовки його публікацій: "Хто стоїть за спиною Ізраїля?", "Радянський Союз - вірний друг арабських народів", "Близькосхідна криза – загроза світу", "Політика США на Близькому Сході".
5. 3 листопада 1991 року Примаков очолив Центральну службу розвідки СРСР, а після розвалу Союзу – Службу зовнішньої розвідки Росії. "Раніше ми займалися процесами всередині держав, механізмами зміни урядів і так далі. Історія показала, що ми в цьому були не надто успішні…Ми припинили підривну діяльність закордоном, відмовились від підтримки закордонних політичних груп. Зараз ми працюємо не проти когось, а на захист російських національних інтересів", - так описав свою нову службу Примаков британському виданню The Sunday Times.
6. У січні 1996 року Примакова призначили міністром закордонних справ. Його роботу оцінювали як намагання будувати одночасно добрі стосунки із Заходом і зі Сходом. Дипломат Олексій Федотов казав, що Примаков "повернув зовнішній політиці Росії та її дипломатичній службі гіднысть". Сам Євген Максимович вважав тоді цю посаду вінцем своєї кар'єри. Втім, сталося інакше.
7. Посаду прем’єр-міністра Росії Примаков обіймав менше року – з вересня 1998 року до травня 1999 року. Як писала свого часу Російська служба BBC, Примакова вважали наступником Єльцина на посту президента. З посиланням на історика Леоніда Млечина, видання пише, що найбільше обійняти посаду прем’єра Примакова вмовляли ті ж самі люди з президентського оточення, які через лічені місяці почали енергійно під нього підкопуватись. Але тоді потрібно було будь-якою ціною вийти з гострої кризи.
8. Саме під час прем’єрства Примакова відбувся його знаменитий "розворот над Атлантикою". 24 березня 1999 года він прямував до Вашингтона з офіційним візитом. Над Атлантикою він дізнався по телефону від віце-президента США Альберта Гора, що ухвалено рішення бомбардувати Югославію. Примаков вирішив демонстративно скасувати свій візит і наказав негайно повертатися в Москву.
9. Двоюрідний брат Примакова Яків Кіршенблат був відомим у своїй галузі радянським біологом. Він помер у Чернівцях у 1980 році. Першою дружиною Примакова була Лаура Харадзе – красуня і до того ж прийомна донька генерала НКВС Гвішіані. Вона народила йому двох дітей. Син Олександр помер у 1981 році від серцевого нападу. Дочку звуть Нана. Онук по лінії сина – кореспондент Першого каналу та "Россия 24" Євген Олександрович Примаков. Він використовує творчий псевдонім Евгений Сандро. Другою дружиною Примакова була Ірина Бокарьова, у минулому – лікар-терапевт Примакова.
10. Про останні події в Україні Примаков висловлювався приблизно так само, як і весь політичний бомонд Росії на чолі з Путіним. "…Зараз командують Сполучені Штати – і Україною, і Європою. Можливо, наш невеликий промах був у тому, що ми не відчули, що на початку на Майдані були настрої, так би мовити, проти корупційного режиму, а потім далі, як Фенікс, відродились якісь організації, які взяли зброю в руки, які випадково не могли з’явитися, їх десь готували".
А окупацію Росією Криму він називав "реакцією на розвиток здиригованої ззовні кризи в Україні".