Незважаючи на похилий вік, Примаков вигідно сприймався на тлі хворого Єльцина, до того ж не був причетний до економічної кризи й дефолту Росії. Для номенклатури старого ґатунку він став символом сподівань на повернення до системи, яку Єльцин тільки почав демонтувати. Для тих, хто ще сподівався на побудову демократичної цивілізованої держави - нічним кошмаром. І цей кошмар тільки посилився після того, як Примаков здійснив свій знаменитий розворот над Атлантикою й відмовився летіти до США після того, як цивілізований світ вирішив захистити албанців Косова від організованого режимом Слободана Мілошевича брутального геноциду.
Світ бажав захистити тих, хто залишився без даху над головою, Примаков - Мілошевича. В цьому була його політична й життєва філософія. Система була для нього правом феодала на будь-які дії щодо холопів. І хоча сам він волів бути цивілізованим рабовласником, все одно завжди пишався тим, що знаходив спільну мову з людожерами. Демократію він щиро ненавидів, а право самозакоханих мерзотників визначати долю людства - обожнював. Будь-які справжні цінності були для нього виключно трампліном для легітимізації влади цих пройдисвітів. Так що коли Примаков за підтримки групи номенклатурних феодалів вирішив повалити Єльцина, а спритний сімейний олігарх Борис Березовський протиставив його амбіціям молодого, нікому не відомого чиновника Володимира Путіна, багато хто зітхнув з полегшенням. А дарма.
Бо розворот, зроблений Примаков у небі над Атлантикою, вже відбувся - й ніхто в російському керівництві не збирався від нього відмовлятися. Те, що ми спостерігали у 1999 році, було не боротьбою за вибір курсу, а змаганням хижих кланів. Демократична обгортка була не потрібна жодному з них - і Примаков з його досвідом маніпуляцій і архаїчними переконаннями відмовився б від неї навіть швидше за недосвідченого неофіта Путіна.
Справжній чекіст, один з учнів одіозного Юрія Андропова й соратників Михайла Горбачова, Примаков мав всі шанси стати другим президентом Росії - але програв, виявився невдахою у клановій боротьбі. Проте в історію своєї країни він увійде не цим програшом, а своїм розворотом, що для істориків майбутнього буде початком ревізії політичного курсу і майбутнього краху нової номенклатурної імперії. Примаков просто виявився першим з її нових могильників.