Гренінгу вже 94 роки, вирок – радше символічний. Але символи – теж важлива річ. Тому що рішення суду в Люнебурзі демонструє, що німці не збираються пробачати тих своїх співвітчизників, хто причетний до масових вбивств часів другої світової війни.
Коли я дізнаюся про такі вироки, я щоразу думаю, скільки "бухгалтерів ГУЛАГУ" дожили – або доживають – свої дні в пошані і достатку. Так, в достатку. Тому що на відміну від справжніх ветеранів війни ці мерзотники завжди мали персональні пенсії. Радянський Союз із задоволенням нагороджував катів і допомагав їм. Засудження злочинів сталінізму ніяк не позначилося на становищі більшості колишніх чекістів. Не змінилася ситуація і після перебудови і краху СРСР. Ба більше – в Росії спадкоємці злочинців прийшли до влади і зараз становлять ядро політичного керівництва цієї країни. Але головне – не в пенсіях.
Головне в тому, що злочини комуністів досі не кваліфікуються як злочини проти людяності. Ба більше - у сучасній Росії роблять все можливе, щоб не проводити паралелі між більшовизмом і нацизмом. Хоча я ніколи не розумів, якими є відмінності між Аушвіцом і ГУЛАГом? Між Голокостом і Голодомором? Між готовністю двох режимів проводити національні або класові кордони? І те, й інше – абсолютне зло. І люди, причетні до цього зла, не мають спати спокійно.
Як і не повинні спати спокійно особи, причетні до злочинів проти людяності сьогодні. Україна повинна зробити все можливе, щоб добитися такої кваліфікації злочинів представників російського політичного режиму. У анексії Криму, окупації Донбасу, знищенні "Боїнга" не повинно бути терміну давності. І кожен, хто брав участь у цих злочинах, повинен знати, що рано чи пізно він буде знайдений і засуджений. Так, в сучасній Росії це може здатися фантастичним. Але життя – воно довге. Політичний режим впаде. А відповідальність за злочини – залишиться.