Коли 11 лютого в Мінську було підписано угоду про припинення вогню (далі – Мінськ-2), її реальний ефект і ймовірність виконання викликали величезний скепсис. У кращому випадку угоду розглядали як початок складного процесу назустріч мирові, а не як ідеальне рішення чи остаточне припинення російсько-української війни.
Німецькі переговорники та політики теж були налаштовані скептично. Основні пункти угоди визначено розпливчасто, що давало безмежний простір для інтерпретацій, а уявлення сторін про те, як їх реалізувати, вельми різнилися. На довершення цього, чимало питань, що їх розглядали у Мінську-2, неймовірно важко здійснити. Вони також мають далекосяжні наслідки для конфлікту: особливий статус Донбасу, закон про амністію, місцеві вибори, відновлення соціяльних виплат на підконтрольних сепаратистам територіях і запропонована конституційна реформа в Україні.
Утім, такі міркування вважали не такими важливими, як забезпечення негайного припинення бойових дій. І суворі умови, покладені в основу угоди, мали на меті його досягти. Якщо вогонь буде припинено, важке озброєння буде відведено і російська армія покине Донбас, Росія отримає від цього лише переваги. Усунення іноземної військової присутности стало виправданням, щоб звалити на Україну важкий тягар фінансування і бодай якогось узаконення химерних утворень на Донбасі.
Від підписання Мінська-2 минуло майже п’ять місяців, і тепер очевидно, що жодної з поставлених умов не виконано. Хоча бойові дії справді уповільнилися після втрати Дебальцева, та сьогодні вони знову розгораються. Більшість порушень режиму припинення вогню спровокувала російська сторона, а також те, що не було відведено важкого озброєння. Великі бої, на кшталт битви за Мар’їнку, позначено появою реґулярних російських танкових з’єднань.
ОБСЕ не здатна контролювати режим припинення вогню. Передусім організація не має мандату і можливостей це робити. У Східній Україні спостерігачам ОБСЕ дозволено пересуватися дорогами лише в супроводі представників «сепаратистської влади» і тільки протягом дня. Про всі маршрути слід попередити заздалегідь – за 24 години, а лісів, заводів, складів, промислових об’єктів зберігання взагалі ніколи не перевіряють.
Та попри це, від травня 2015 року міністр закордонних справ Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр наполягає, щоб українська влада реалізувала свою частину угоди Мінськ-2, без огляду на погіршення ситуації на фронті. Комісар ЕС, відповідальний за европейську політику сусідства, Йоганес Ган, висловився ще конкретніше, закликаючи Україну взятися за виконання наступних пунктів Мінської угоди, не чекаючи, доки Росія виконає хоч один із попередніх.
Такі заяви йдуть всупереч будь-якому логічному обґрунтуванню угоди. Поступки і пільги російським маріонетковим державам розглядали як винагороду за деескалацію і відведення зброї. Якби такий план було реалізовано, Україні та Европі дісталась би фінансова відповідальність за Донбас, а Путіна звільнили би від будь-якої відповідальности за війну.
Чому логіку та умови Мінської угоди знехтувано? Багато хто зі спостерігачів переплутав перерву в бойових діях у березні–квітні 2015 року, яка дала Росії змогу здійснити ротацію своїх військ на Донбасі, з припиненням вогню. Громадська думка і европейська преса взялися прославляти угоду як «політичне рішення конфлікту» номер один, хоча насправді все було не так. Із часом і самі політики повірили в цей міт. Зрештою, не існувало жодного плану Б на випадок, якщо дії Мінська-2 не буде реалізовано. І европейським політикам, зокрема в Берліні, не залишалося нічого іншого, як наполягати на догматичній реалізації угоди, що більше не відповідала ситуації. Із боку Росії, Путін практично втратив інтерес до угоди, коли почав розуміти, що його інтерпретацію Мінська-2 (змусити Брюсель і Київ платити Донбасові та внутрішньо паралізувати Україну за допомогою «федералізації») приречено на провал.
Сьогодні увагу европейських і німецьких впливових осіб поглинає Греція. Однак залишається незавершений процес утвердження миру в Україні та Мінські домовленості, які рухаються у глухий кут. Европа стоїть перед складним вибором: посилити тиск на Москву, відповідно до Мінська-2, чи хутко придумати план Б, можливо, також за участи миротворчих сил.
Текст вперше опубліковано на сайті Европейської ради міжнародних відносин (ECFR), незалежного дослідницького центру европейських політик. Еспресо.TV публікує переклад зі згоди редакції сайту. Ориґінал публікації: Gustav Gressel, Berlin and the Minsk trap.
Український переклад тексту вперше опубліковано на сайті "Критика"
Науковий працівник Европейської ради міжнародних відносин (ECFR), офісу у Берліні. Перед цим працював референтом з питань міжнародної безпекової політики та стратегії у Бюро безпекової політики Міністерства оборони Австрії.