Кілька днів тому я написав текст, присвячений призначенню новим прем'єр-міністром Республіки Молдова міністра освіти Майї Санду. Рішення висунути на посаду глави уряду популярну діячку, яку багато в країні вважав потенційним реформатором, було з ентузіазмом сприйнята суспільством. Спостерігачі вже стали робити прогнози: що дійсно вдасться змінити Майї Санду, наскільки самостійним політиком вона стане на посаді глави уряду, як їй допоможе досвід роботи в міжнародних організаціях?
Однак коли новий уряд Молдови дійсно було сформовано, ніякої Майї Санду в ньому не виявилося. Ані на посаді прем'єра, ані навіть на посаді міністра освіти. Новим головою уряду став Валерій Стрілець, функціонер Ліберально-демократичної партії Молдови і керівник її парламентської фракції. Якщо кар'єра колишнього міністра освіти проходила в міжнародних організаціях, то кар'єра нового прем'єра - в партії і парламенті. Але справа не тільки в цьому.
Справа в тому, що Майя Санду поставила коаліційним партнерам цілу низку умов, серед яких, зокрема, були заміна генерального прокурора і голови Національного банку країни. Санду заявила, що може очолити уряд тільки за згодою керівників партій правлячої коаліції на реалістичну програму реформ. Ці її слова викликали неприховане роздратування. Лідер лібералів Міхай Гімпу навіть звинуватив кандидата на пост прем'єра в "монархічних замашках". Всі молдавські ЗМІ цитують його слова "не треба вести себе як королева!".
Але в тому-то й фокус, що Майя Санду не захотіла вести себе як королева. Як англійська королева. Вона спробувала стати главою ефективного уряду - і зазнала поразки, тому що в Молдові досі ставляться до кабінету міністрів як до суми кланових інтересів.
У цій ситуації лідер ліберал-демократів, колишній прем'єр Влад Філат і запропонував на пост глави уряду Валерія Стрільця. Новий кандидат ніяких гучних заяв не робив. Спостерігачі впевнені, що він буде працювати в тандемі з Філатом, а той стане "гасити" проблеми, які виникнуть у учасників нового проєвропейського альянсу. І, таким чином, в Молдові будуть здійснюватися тільки ті реформи, які не будуть зачіпати прямих інтересів коаліційних партнерів.