На думку військових прокурорів, Герасимов спланував воєнний конфлікт на території нашої держави. Ба більше - він особисто був присутній під Іловайськом, коли там утворився котел.
Через це СБУ вже оголосила про підозру Герасимову та низці російських військовослужбовців.
Ще раніше Євросоюз і Канада внесли його прізвище до своїх санкційних списків.
Публічна біографія пана генерала буденна й не містить якихось визначних поворотних моментів. Дуже правильна біографія зразкового військового.
Естонська травма
Народився Герасимов у Казані в родині робітників. Усе його життя, починаючи з 16 років, пов’язане з армією. Після школи було Суворівське училище, потім танкове. Служити в "гарячих точках" за часів СРСР йому не довелось. Під час вторгнення в Афганістан він проходив службу на Далекому Сході. Перед цим відслужив кілька років у радянських військах, які базувалися в Польщі.
Цікаво, що коли розвалився Радянський Союз, Герасимов командував гвардійською мотострілецькою дивізією, штаб якої знаходився у Таллінні. Саме він керував виводом дивізії з Естонії до Єльні у серпні 1994 року.
Це, напевно, залишило травму в радянського служаки. Кілька років він протистояв західній загрозі та раптом довелось згортати "лавочку".
Справа Буданова
Але кар’єра Герасимова не зупинилась. Майбутній генерал пішов до військової академії Генштабу.
З неї він одразу потрапив на війну в Чечню. У 1999 році його призначили начальником штабу 58-ї армії. У неї найбільший військовий досвід.
Ця армія воювала під час першої чеченської війни з Джохаром Дудаєвим. Під час другої чеченської війни - з польовими командирами. У 2008 році вона воювала в Грузії під час війни з Південною Осетією.
У 2000 році Герасимов особисто арештував полковника Буданова. Саме тоді, напевно, він перший раз прислужився російському президенту.
Путін перший раз був обраний головою держави на виборах 26 березня 2000 року. Про перемогу оголосили наступного дня, 27 березня.
У цю ж ніч п’яний командир танкового полку Юрій Буданов викрав, згвалтував і задушив чеченську 18-річну дівчину Ельзу Кунгаєву. Виглядало символічно – перший день правління Путіна відзначився військовим злочином.
Треба було щось робити. Безпосередній керівник Буданова став на його сторону. Тому арештовувати полковника поїхав Герасимов, який на той час виконував обов’язки командира 58-ї армії.
За легендою, Буданов не захотів підкорятися Герасимову. Натомість він нібито витяг пістолет і вистрелив собі в ногу, після чого його солдати наставили стволи на Герасимова. За легендою він відповів фразою: якщо ти - офіцер, мав би вистрелити не в ногу, а в голову.
Як би там не було, Герасимов заарештував полковника, а потім ще й дав проти нього свідчення у суді. Російська влада на чолі з Путіним була відбілена.
Після Чечні Герасимов якийсь час командував Ленінградським та Московським військовими округами. А у 2010 році Путін призначив його заступником начальника Генштабу Збройних Сил РФ.
Поворотний момент
Довіра до нього була велика. Саме Герасимову доручали чотири роки поспіль (з 2009 по 2012) командувати парадом на День Перемоги на Красній площі.
Герасимов приймає парад на Красній площі у 2011 році. Фото: "Известия"/Анна Исакова
Генштаб Герасимов очолив у 2012 році. Це був переламний період у розвитку російської армії.
Саме тоді з поста міністра оборони звільнили Анатолія Сердюкова. Він став героєм гучного корупційного скандалу через оборудки в "Обронсервісі". Неофіційно ж причиною звільнення стала його занадто велика любов до західної зброї. Сердюков взяв курс на озброєння нею російської армії - італійськими бронемашинами, французькими "Містралями" тощо.
Місце Сердюкова посів Шойгу. А він уже взяв до себе Герасимова. Це вважають перемогою "партії війни" в оточенні Путіна. Саме тоді Росія почала готуватись до реваншу, захоплення Криму та західних санкцій. І перш за все армія відмовилась від західних зразків озброєння на користь російських.
"Герасимов – це інтелектуал. Це не той генерал, якого звикли зображувати, якийсь недоумок з червоним обличчям. Я був на конференції з ПРО у Москві, там Герасимов робив чудову доповідь, у якій він переконливо показав розрахункові моделі перехоплення на випадок розміщення американських ракет у Європі", - таку характеристику дав генералу у 2012 році головний редактор журналу "Національна оборона" Ігор Коротченко.
Автор гібридної війни
Саме Герасимов, а не Путін, придумав концепцію гібридної війни. Україна ж стала полігоном для її випробування.
У лютому 2013 року генерал опублікував розлогу статтю "Цінність науки у передбаченні".
Вона описує нові форми ведення війни у сучасних умовах. Взявши за приклад "арабську весну", він пояснює, що "у ХХІ столітті простежується тенденція до стирання відмінностей між станом війни та миру. Війни більше не оголошують, а почавшись - йдуть не за звичним для нас шаблоном".
Ось дуже показова цитата: "Широке розповсюдження отримали асиметричні дії, які дозволяють нівелювати перевагу супротивника у збройній боротьбі. До них відносяться використання сил спеціальних операцій та внутрішньої опозиції для створення постійного фронту на всій території держави-супротивника, а також інформаційний вплив, форми та способи якого постійно удосконалюються".
Дуже нагадує події двох останніх років – окупацію Криму, початок війни на Сході. Тут є все, що згадує Герасимов: диверсійні групи російських військових, внутрішня опозиція у вигляді проросійських активістів, атака російської пропаганди.
Першим на схожість описаних Герасимовим постулатів з тим, що робить Росія в Україні звернув увагу академік Володимир Горбулін.
"Головне у нинішньому протистоянні України та РФ полягає в тому, що воно є логічним завершенням довгострокової "геостратегії реваншу", яку довго наробляла Москва", - написав він у свої статті для "Дзеркала тижня".
Там же він пропонує і рецепт. На думку Горбуліна, Україна має протистояти на зовнішній арені, не дозволяючи Кремлю нав’язати свою політичну волю. А всередині потрібно зберегти політичне домінування в проблемних регіонах. В обох випадках треба виснажити супротивника, і не дати виснажити себе.
Герасимов, якщо поглянути на його життя, - типовий прибічник війни. Генерал, що посилає "синів отєчєства" на загибель "за правоє дєло". От тільки він не врахував того, що українські військові теж навчаться битися.