- Як ви вважаєте, можливо, вже доречно змінити нормандський формат, який, як ми бачимо, не приносить жодних результатів?
- Усі в світі розуміють, що Мінські угоди зайшли у глухий кут, а нормандський формат їх, м’яко кажучи, пробуксовує. Зараз в усьому світі займаються пошуком альтернатив заданому формату, але при цьому варто розуміти, що усі вони різнонаправлені. Якщо ми говоримо про заяви польського президента Анджея Дуди, то вони скеровані виключно на внутрішніх виборців та не мають майбутнього втілення у життя, тому що Польща не є стороною, яка може тиснути на Росію.
З іншого боку, американо-російський формат, який видавався перспективним, зараз прямує в нікуди, тому що комісія Нуланд-Карасін так і не розпочала свою роботу. А тим часом Росія та США розсварилися зі всіх питань, починаючи з московського напряму та закінчуючи ситуацією в Україні. Меркель та Олланд наразі зовсім не розуміють, про що ще можна розмовляти з Путіним. Єдиною людиною, яка б сьогодні хотіла вести переговори – довгі та нудні, є Путін, з яким нема про що більше говорити. Тому зараз і відбуваються пошуки нового формату, але поки що безрезультатно.
- Які є зараз варіанти в України? До кого звертатися по допомогу та що робити?
- Україна вже і так просить допомоги у всіх, кого може. Наразі Європа не готова впроваджувати більш жорсткі санкції проти Росії, єдине, що може спонукати її до цього, це пряма агресія Путіна. Я майже на 100% впевнений, що Путін зараз не готовий до ескалації глобального конфлікту та введення нових підрозділів, які могли б змінити паритет сил на сході України.
На жаль, ситуація зависла. Думаю, що етап її розв’язання та знайдення нового формату - це питання кількох тижнів, можливо, навіть місяців. Однак на сьогодні, залишається єдиний перспективний формат, яким усі готові скористатися. Це – “Мінськ-3”. Для України це буде означати, що ми, як і увесь світ, виграємо час. По суті, тактика Путіна, яку він застосовує вже декілька років, це тактика підняття ставок. Фактично, на сьогодні майже всі його ставки вичерпано, їх залишилося дві. Перша – введення військ в Україну. Якщо розглянути цей варіант більш детально, то можна сказати, що це буде достатньо кривава війна, яка призведе до величезних економічних витрат Путіна на утримання армії. Цих грошей у них просто не існує, тому вірогідність такого перебігу подій невисока. Другий варіант – погрози ядерною зброєю, але це взагалі останній довід королів, тому, я думаю, говорити про це наразі ніхто серйозно не може. Тож продовжаться спроби локальних проривів та локальних інформаційних приводів, які зберігатимуть ситуацію у напруженому стані.
- Поки все це відбувається, як саме повинна діяти Україна через конфлікт на Донбасі? Чи маємо ми право також не дотримуватися підписаних угод, як це робить Росія?
- Перейти у великий контрнаступ у нас поки що не вистачить сил. Хоча нас на це постійно провокують - лунають заяви від Захарченка, Плотницького та навіть Путіна, що Україна не виконує Мінські угоди та готується до контрнаступу. Крім того, що це несе ідеологічну функцію всередині "ЛНР" та "ДНР", це також є провокацією. Ми повинні не піддаватися їй, робити все те, що й сьогодні, але, найважливіше, розбудовувати армію та створювати кістяк професійної контрактної армії. Але це потрібно робити не голослівними заявами, як деякі політики, а підходити до цього з професійної точки зору та поступово думати про те, як це втілювати.
До того ж ми не можемо допустити, щоб 25 жовтня на виборах перемогли проросійські сили, які знов почнуть погіршувати ситуацію.
- Наразі у них стартувала достатньо масштабна передвиборча кампанія.
- Це не має значення. В принципі, у нас є всі шанси для того, щоб на цих виборах перемогти, тож ми повинні це зробити.