Так було після всіх успішних повстань. Їх найбільш радикальні учасники ніколи не задовольняються результатом. Вони завжди підозрюють більш помірковану частину суспільства в зраді національних інтересів. Вони ніколи не в змозі реалістично оцінити потенціал власної країни та її роль в системі міжнародних відносин. Вони завжди готові вбивати своїх, щоб боялися чужі.
Імон де Валера підняв ірландських республіканців на війну за єдину Ірландію. У цій кровопролитній громадянській війні загинуть тисячі ірландців. Північна Ірландія залишиться під британським контролем. Імон де Валера перегляне свої радикальні погляди і стане новим лідером Ірландії. Його прихильники і противники, які загинули на полях битв ірландців з ірландцями, про це вже ніколи не дізнаються.
Менахем Бегін намагався штурмувати будівлю ізраїльського кнесету, щоб перешкодити отриманню новою державою репарацій від ФРН. Ізраїлю в буквальному сенсі слова нізвідки було взяти гроші, але Бегін вважав, що не можна брати їх у німців. Площа перед кнесетом перетворилася на поле бою. Прихильники Бегіна - їх були тисячі - били поліцейських, поранення отримали і деякі депутати. До охорони парламенту залучили армію. Ізраїль тоді, на відміну від Ірландії, уникнув громадянської війни. Через 25 років Бегін став прем'єр-міністром і домовився про мир з Єгиптом - країною, яка ще за кілька років до цього загрожувала знищити єврейську державу. Непохитний радикал віддав Єгипту територію Синайського півострова.
Політикам-радикалам завжди легше, ніж їхнім прихильникам. Для політика радикалізм - кар'єра. Для його прихильника - це віра. І кожен загиблий прихильник стає для політика-радикала просто сходинкою до влади. Так що найголовніше - щоб амбіції і популізм одних і наївна віра інших не призводили до непоправного - смерті, війні, краху держави.