Доки суспільство терпляче чекає на очищення суддівського корпусу, нечесні на руку судді та їхні покровителі-політики роблять усе, аби цього не сталося. Задля чого йдуть уже витореним шляхом — вивести з ладу Вищу раду юстиції, яка щойно почала працювати і от-от має приступити до розгляду матеріалів, переданих Тимчасовою слідчою комісією з розгляду справ суддів загальних судів, причетних до порушень прав людини під час Євромайдану.
Доля — іронічна пані, а тому засідання Вищої ради юстиції з цього питання проходитиме 3 вересня паралельно з судовим засіданням про визнання відсутності повноважень у трьох членів ВРЮ, призначених адвокатами. Справа перебуває у провадженні судді Окружного адміністративного суду м. Києва Ігоря Погрібніченка. А от що цікаво: ініціаторами позову є самі адвокати. Одна з недавніх очільників адвокатури, заступниця одвічного президента Союзу юристів України, одіозного соратника всіх політиків усіх часів Валерія Євдокимова — Катерина Коваль. Вона просить суд скасувати всі без винятку рішення З’їзду адвокатів України, у тому числі про призначення трьох членів ВРЮ і по одному члену до кваліфікаційних комісій прокурорів і суддів. Із суто технічних підстав.
Так само технічні причини лежать в основі і другого позову, який розглядається у тому ж Окружному адміністративному суді м. Києва: дивної громадської організації "Центру протидії корупції "Громадська ініціатива" до п’ятьох членів Вищої ради юстиції, які складали присягу в особливому порядку — на пленарному засіданні Верховної Ради України. Звісно, вивести з гри двох членів ВРЮ "за посадами" — міністра юстиції Павла Петренка та Генерального прокурора Віктора Шокіна — не допоможе, а от позбутися принципових представників суддівського корпусу, один з яких є заступником голови ВРЮ, можна спробувати. Цю справу призначено до розгляду на 21 вересня суддею Валерієм Кузьменком.
Причому інформація про розгляд таких справ не подається на широкий загал, хоча громадські активісти, як правило, люблять кричати про ті чи інші порушення. Та цього разу вони (чи їхні замовники?) розуміють, що надмірна суспільна увага зобов’яже самих позивачів відповідати на запитання: у чиїх інтересах вони діють? Чому хочуть, аби ВРЮ не працювала? Та й яким чином антикорупційна ініціатива стосується суддів, обраних суддями до складу ВРЮ, якщо це не замовлення? Заяви про необхідність встановлення справедливості, за нинішніх політичних реалій і після того, як понад рік ВРЮ не могла розпочати роботу, що мало не дискредитувало ідею оновлення суддівського корпусу як таку, — дуже слабке прикриття. Натомість відомо, що ті, хто блокував роботу ВРЮ минулого року, дуже невдоволені початком її діяльності.
Хоча на перший погляд це й схоже на малозначні та малоцікаві громадянам спори, та на кону цих потайних ігор стоїть оновлення судової влади. Або ж відсутність змін з можливістю далі займатися "вирішенням" питань.
Відтак, не дуже складно визначити, хто може бути в цьому зацікавлений. Той, очевидно, хто хоче продовжити впливати на всі процеси в країні за допомогою судів. Відомо, що до Революції Гідності в Україні було кілька осіб, які впливали на суди. Одіозний заcтупник голови адміністрації президента Януковича Андрій Портнов, який одразу покинув Україну і втратив свої позиції. Наразі він може лише скористатися розбратом, але активно діяти проти нової ВРЮ не може. А от інший сірий кардинал правосуддя Сергій Ківалов, той самий, який, обіймаючи посаду глави Центрвиборчкому, хотів привести до влади Віктора Януковича ще у 2004 році, ще й як. За роки роботи у Вищій раді юстиції, членство в якій тоді можна було поєднувати з депутатством, його люди зайняли стратегічні місця в адміністративних судах, зокрема столичному. Голова Окружного адміністративному суду м. Києва Павло Вовк був помічником-консультантом пана Ківалова як народного депутата, і сьогодні його часто можна побачити в кулуарах законодавчого органу влади. А очолює він суд, який розглядає всі позови щодо членів ВРЮ. Чи треба пояснювати, що спокуса надзвичайна? Ще однією зацікавленою особою може бути Давид Жванія, який був упевнений, що відбере лаври Сергія Ківалова у судовій системі після зміни влади, але забракло підтримки. Попри роздані обіцянки, він виявився поза політичними розстановками сучасності. Але має гроші, за які в поєднанні зі зв’язками Ківалова можна спробувати втиснути своїх людей до чи не вперше за останні роки настільки незалежного за своїм персональним складом колегіального органу, як нинішня ВРЮ. Ще одним зацікавленим у контролі над ВРЮ називають чинного міністра юстиції Павла Петренка, який тим самим намагається компенсувати низький рейтинг урядової партії.
Схема проста: вивести зі складу 8 членів ВРЮ із 18 повноважних означає позбавити Раду кворуму і як мінімум на кілька місяців заблокувати її діяльність. Тобто знову зробити так, аби дисциплінарні справи на суддів, відтак і питання звільнення з посад за порушення присяги, відклалися у довгий ящик, а тим часом можна або ввести до складу ради своїх людей, замість непокірних, або дочекатися, щоб і ВРЮ втратила довіру народу, котрий і без того втомився від обіцянок змін у судовій владі і захисті прав, що було ключовою вимогою Євромайдану.
Для цього розгорнуто широкомасштабну акцію дискредитації ради в цілому і окремих її членів зокрема. Не встигли члени ВРЮ прийняти до провадження матеріали справ за висновками Тимчасової слідчої комісії з перевірки суддів загальних судів, а їх уже звинувачено у зловживанні і затягуванні розгляду цих питань. Причому роблять це ті, хто мав би сприяти роботі ВРЮ, — керівник Люстраційного комітету при Мін’юсті Тетяна Козаченко, яка мала б знати вимоги законодавства і розуміти важливість дотримання конституційних процедур. Хоча не дивно, раніше люстратори намагалися піддати люстрації членів ВРЮ, які прийшли з приватного сектора: вчених, адвокатів, які ніколи не працювали на державних посадах і не мали обов’язку декларувати майно. Це дещо підтверджує чутки про неабиякий інтерес міністра юстиції до справ ВРЮ.
Тож охочих розхитати базис роботи ВРЮ чимало. Щоправда, малоймовірно, що з цього отримає користь суспільство чи самі розхитувачі. Ймовірніше, що цим скористаються ті, хто не може публічно зізнатися, що насправді не хоче реформ у судовій владі.