Бачите ці блискучі руки? Саме вони диригуватимуть Естрадно-симфонічним оркестром на концерті "Мадонна України" у Києві, де вже цієї суботи, 5 вересня, пролунають пісні композитора Івана Карабиця у виконанні відомих українських естрадних виконавців. Саме вони диригують найкращими оркестрами світу, що стають улюбленцями публіки. Наприклад, Борнмутський симфонічний оркестр під керівництвом Кирила Карабиця здобув звання "Найулюбленішого оркестру світу". Звісно, такий успіх тримається на високому рівні професійності, таланті, харизмі… та невтомній роботі, з виру якої Еспресо.TV вдалося вихопити Карабиця для інтерв’ю – між завершенням туру "I, СULTURE Orchestra" та підготовкою до суботнього концерту…
"Моя мета – сповнити Україну якісною українською музикою"
- Афіші "Мадонни України" обіцяють сюрпризи на концерті. Тож чим збираєтеся дивувати глядачів?
- Збираюся дивувати самим форматом концерту і тією музикою, яка там звучатиме. Я вважаю, що в Україні є чудова естрадна музика – це прекрасний музичний жанр. Така своєрідна народна музика під оркестр – для себе я так це бачу. Пісні, які ми чули, які легко запам’ятати. Це наша музика, наша ідентичність. Мені хочеться підняти її на новий рівень, по-новому її відродити, знайти їй місце сьогодні на наших сценах – це цікава ідея. "Мадонна України" буде першим таким концертом, а далі будуть ще й інші. Моя мета – сповнити Україну якісною українською музикою. Хочу, щоб ми повірили в свою музику, свою культуру, традиції, почали їх любити.
- Формат цього концерту – популярно-академічний – незвичний для вас. Які ваші враження від нього?
- Це справді для мене новий формат, тому я трохи хвилююся. Однак впевнений, що концерт пройде успішно. Цей концерт має елемент ретро. Але це тільки елемент. Здебільшого всі пісні подаватимуться в сучасному стилі. На репетиціях мені дуже цікаво і слухати, і працювати з цією музикою. Я бачу в цьому дуже цікавий потенціал. Як на мене, це цікавий формат, який допоможе людям зрозуміти – що таке ходити на концерти. І "Мадонна України" особисто для мене буде першим кроком для залучення нової публіки в класичну музику – це для мене також дуже важливо. Оскільки ця музика на сьогодні практично ніде не звучить, мені важко розказувати, яка вона. Треба просто прийти й почути.
- Кирило, а на якій музиці ви виховувалися?
- На естрадній, зокрема. Я – син свого батька, тому їздив на різні фестивалі естрадної пісні. Це був далеко не класичний формат. Спілкувався з дітьми відомих виконавців і пам’ятаю ці почуття.
- Як на мене, ви доволі щирі у своєму прагненні популяризувати українську музичну культуру…
- Я вже багато років працюю в Англії і деякі речі розумію вже інакше. Ось кажуть, людина займається кар’єрою, ставить себе наперед. Але це правильно. Я в цьому випадку бачу себе інструментом. Диригент – це інструмент, його ім’я люди знають, вони на нього йдуть, йому вірять, його чекають. Тож ця людина має величезну відповідальність, вона має виховувати людей. І в моєму випадку – це висока класична музика. А естрада, яка буде представлена на концерті, це лише один із елементів мого творчого процесу. Справді намагаюся всі свої відносини з оркестрами будувати таким чином: я – представник української культури. Ось, наприклад, у Веймарі, де я працюватиму з 2016 року, мій перший концерт-відкриття як головного диригента і музичного директора Німецького національного театру і Державної капели почнеться з симфонічної поеми Ліста, який прожив у Веймарі, "Мазепа". Цим я хочу зробити акцент на українській темі, котра точно буде в моїх майбутніх програмах.
"Культура – це чудовий бізнес"
- На День Незалежності України ви виступали на Майдані з польським молодим, але вже відомим у світі, оркестром "I, СULTURE Orchestra". У цьогорічному складі (його формують щороку) там найбільше українців – 20. Як вони взагалі виглядають на тлі інших музикантів, і наскільки їхній рівень професійності відповідає тому, що вимагається на конкурсних відборах до оркестру?
- Я безпосередньо в конкурсному відборі не беру участі, бо це величезна робота, на яку, на жаль, часу не маю. З музикантами зустрічаюся вже в Польщі й можу сказати, що українці спершу трохи шоковані від того, що умови цього проекту поставлені так, що від людини вимагається тільки її професійність. Там не виникає запитань "а де будуть репетиції?", "а де ми будемо їсти?". Технічні питання вирішені. І людині залишається тільки показати свою професійність, знання своїх партій, виконання концертів на високому рівні. Ось до цього наші музиканти не звикли, бо в Україні у цьому процесі дуже багато перешкод, і часто просто не доходиш цього рівня. Однак потім вони звикають, і з ними працювати дуже цікаво. Це не тому, що я – українець. Справді, мені наші подобаються найбільше в оркестрі. Вони якісь свіжі, без комплексів, відверті, гнучкі. Швидко розуміють, що від них вимагається, добре володіють інструментами, мають високу емоційність. Єдине, чого їм часом бракує – просто професійної поведінки, з якою не народжуються, її треба зрозуміти і навчитися.
- Поділіться власними спостереженнями, як сприймають за кордоном українську класичну музику?
- Її не знають. На жаль, Україна не присутня на культурній карті світу. На жаль, у нас в культурі не існує системності, не маємо стратегії, як будемо реформувати нашу культурну політику. Цього я не відчуваю. Я матиму зустріч із міністром і хочу підняти цю тему. Я не можу говорити про всю культуру, але те, що стосується музичної сфери, функціонування оркестрів, я точно можу поділитися своїм досвідом.
- А ви взагалі вірите, що в Україні колись відбудеться культурна реформа?
- Я дуже вірю в це. І намагаюся робити навіть більше, ніж я можу. Головна мета моїх проектів, концертів – спровокувати наше суспільство, наших політиків подумати про культуру. Культурна політика має бути на першому плані. Культура нас робить українцями, не політика. Якщо ми зможемо довести, що наша країна має давню й глибоку культуру, ніколи не виникне питання, чи існує Україна. Інвестувати треба саме в культуру. А політика вже має йти за нею.
- Ми часто чуємо, що в культуру ніхто не хоче і не може вкладати гроші. А ось ви маєте досвід успішного лобіювання й втілення культурних проектів. Реально в Україні знайти спонсора?
- Питання фінансові – це те, що йде після ідеї. Нам треба виховувати менеджерів, які зрозуміють, яким чином нам діставати фінанси під якісь окремі проекти, але це можливо. Гроші, як на мене, - не є проблемою. Проблемою є питання пріоритетів. Якщо країна для себе обирає шлях культурний, тоді всі на це мають працювати, усі повинні мати розуміння цього, а гроші знайдуться. А коли бачення цього нема, тоді звідки ж брати гроші.
- Які шляхи популяризації класичної музики ви відзначили в досвіді інших країн?
- Є приклади багатьох країн світу. Якщо країна хоче просувати музичну культуру, перше, що вона робить – будує концертний зал. В Києві немає концертного залу, який би відповідав рівню та можливостям цього міста. Філармонія – 550 місць – це камерна зала. Нема залу, де можна робити високоякісні концерти. Наприклад, Сідней. Коли про нього говориш, у людей моментально виникає картинка Сіднеївської опери, яка стала символом цього міста. В Осло побудували оперний театр на воді – і це стало красивою візитною карткою міста. Люксембург – маленька країна теж побудувала фантастичну філармонію. Люди з інших країн їдуть дивитися на цю красу, так розвивається туризм. Я мав виступ з англійським оркестром в іспанському місті Більбао, де побудували комплекс – музей, концертний зал. Тоді я запросив мера міста Борнмут з Англії, щоб познайомитися з директором того іспанського комплексу і зрозуміти, як вони його будували. Ось нам сказали такий цікавий факт – на будівництво величезного комплексу пішло 100 млн євро. А внесок в економіку міста становить 100 млн євро в рік. Тобто економіка міста набирає обертів завдяки туризму. Виявляється, що культура – це чудовий бізнес. Це один із найкращих видів бізнесу. Якби Київ побудував концертний зал і зробив би з цього справжню історію в міжнародному форматі, сюди приїжджали би люди, а це потягнуло за собою кошти. Подивіться на Австрію: на цукерках із Моцартом і Зальцбурзькому фестивалі (щорічний музичний фестиваль у Зальцбурзі. – Д. Ф.) тримається економіка цієї маленької країни. Чому ми не можемо про таке подумати? А тем, на яких можна робити бізнес, у нас є дуже багато.
Виступ "I, СULTURE Orchestra" на День Незалежності України (2015). За диригентським пультом - Кирило Карабиць.
Штрихи біографії:
Народився у Києві 26 грудня 1976 р.
Закінчив Національну музичну академію ім. Чайковського і Віденську музичну академію.
Працює з багатьма оркестрами світового рівня. Зокрема, диригент Борнмутського симфонічного оркестру (Велика Британія), польського оркестру "I, СULTURE Orchestra". Нещодавно став новим музичним директором і шеф-диригентом Німецького національного театру і Державної капели у місті Веймар. Його також дуже цінують як оперного диригента.
Лауреат найважливішої британської нагороди: Королівське філармонічне товариство назвало його найкращим диригентом року.
Фото: http://www.orchestra.culture.pl/