//
live
Супутник ASTRA-4A 12073 МГц. Поляризація-Н. Символьна швидкість 27500 Ксимв/с. FEC 3/4

Костянтин Грубич: "Смачна країна" - перший книжковий проект, яким ми хочемо об'єднати країну

У "Видавництві Старого Лева" побачила світ книга відомого українського телеведучого Костянтина Грубича "Смачна країна". Сам автор називає своє дітище книгою кулінарних байок

Ми розпитали ведучого про його новий проект та про те, чи є у нього ще видавничі плани.

Пане Косте, Ви дуже довго займалися тележурналістикою. Були ведучим багатьох програм. Утім, чому Ви наважилися робити саме кулінарну книжку?   

Коротко не відповіси. Парадокс, але, маючи репутацію трудоголіка, я є досить лінивим. Тобто, аби розпочати щось нове і незнайоме, потрібно отримати доброго копняка по п’ятій точці. Так і з книжкою. Ідея виникла не у мене, а у Мар’яни Савки, ледь не 10 років тому, десь у році 2006-му. Вона тоді лише розпочинала своє чудове "Видавництво Старого Лева", чи не першою книжкою була кулінарна Дарії Цвєк "Малятам і батькам". З ініціативи Мар’яни ми зустрілися у Києві, у кав´ярні на розі Пушкінської та Прорізної (була така знаменита колись), і поетеса-видавчиня агітувала мене як автора програми "Смачна країна" написати про мої кулінарні експедиції книгу. Тоді це все мені здалося злегка дивним, та й сама Мар’яна на певний час поїхала з України в Америку, у мене з’явилися нові проекти… Словом, нічого тоді не вийшло.

Після виснажливого марафону "Знаку якості" озирнувся навкруги, ніхто мене на шматки не розривав (продюсери телеканалів), з’явився час на роздуми, і Бог підказав – втілюй давню ідею. Спочатку звернувся до Олександри Коваль – та сказала, що серед кулінарних видань неабияка конкуренція, але не відважила. Потім написав у ФБ до Олександра Красовицького у "Фоліо". Тому формат здався нецікавим, але порадив перечитати певну літературу, яка, на його погляд, могла би мати попит в українській апробації. Перечитав, погоджуюся, але це не моя історія. До Мар’яни не звертався, тому що найбільше боявся отримати розчарування саме від неї. Як виявилося, дарма. Вона не забула давню зустріч, надихнула на роботу, яка тривала більше року. Кулінарне у ній – тло, серцевина – людські історії, журналістські оповідки.

Смачна країна Костянтин Грубич

Книжка "Смачна країна" анонсована як книжка журналістських кулінарних байок. Чому? У яких пропорціях у книзі байки і рецепти?

Це я сам так анонсував, не знаю, чи існує такий жанр. Тому що занадто серйозно – на кшталт «розслідування», "дослідження", мої коротенькі історії називати не варто. Певний шарм притаманного мені гумору (маю таку пихатість) у текстах відчутний. Через це «байка», як завуальований під просту історію більш глибокий смисл (а я його закладав у кожне оповідання про історію знайдення того чи іншого рецепта), як на мене, досить влучне визначення стилю даної "кулінарної книжки".

Формат видання наступний: книжка поділена на розділи, кожний із яких присвячений певній області України. Розділи складаються з 3-5 глав за назвами регіональних страв. Кожна глава містить у собі мою "байку", історію журналістського пошуку даної страви + рецептура (спосіб приготування та інгредієнти) + порада від Грубича (вже як експерта з якості (відлуння проекту "Знак якості") щодо корисності того чи іншого складника певної страви або цікавинка способу приготування. Пропорція журналістського тексту і рецептури – приблизно 2 до 1.

Як створювався цей проект? Чия це була ідея? Хто її ілюстрував?

Частково дав відповідь у п.1. з люстраціями було найбільше клопоту. Тому що під час знімання "Смачної країни" ні про яку книжку (у теперішньому форматі принаймні) ніхто не думав, та й такого розвитку цифрової фототехніки тоді ще не було). Тобто, власного архіву виявилося замало, а керівництво холдингу "1+1" (це ж там вироблялася "Смачна країна") на моє прохання про можливість сканування кадрів проекту (всі випуски є в архіві) ніяк не відреагувало. Тому не один місяць я по крихтах збирав фотографії від героїв давніх зйомок, знаходив людей, поновлював контакти, змушував їх фотографувати страви. Остаточний «художній удар» було завдано вже у Львові, де чудовий фотохудожник Олександр Новіцький кілька днів знімав мене на кухні під час приготування страв, а також значну частину  рецептів приготував фаховий кухар у львівській "Лабораторії їжі".

Ваша книжка, наскільки зрозуміло, поділена на регіони? Як Ви підбирали рецепти з регіонів? Хто допомагав? У книзі представлені усі регіони, у тому числі – Донеччина?

Книжка поділена на регіони. Рецепти спеціально я не відбирав, а вони були розшукані під час зйомок «Смачної країни». Нагадаю, що первинний формат того проекту складався із трьох частин:  приготування національної страви Сашком Пономарьовим на його справжній домашній кухні для гостя-зірки (сценарій писав я), вітання із гостем і частування "першою стравою" - відеосюжетом із батьківщини селебретіс, де Грубич у місцевих людей розшукує автентичні рецепти, а потім готує їх разом із народом, і у третій частині – ток-шоу із зіркою та поїдання приготованого Пономарьовим. Саме із найцікавішого із моїх кулінарних розвідок і складається книжка "Смачна країна".

У нас у книжці немає війни. Там представлена і Донеччина, і Луганщина, і Крим. Це свідома позиція. Психотерапія.

Дотепер свої кулінарні книжки вже зробили Руслана Писанка, Руслан Сєнічкін, Ольга Сумська. Не боїтеся із ними конкурувати за «кулінарну» аудиторію?

Усі названі персони – мої добрі знайомі і навіть друзі (окрім Руслана, ми з ним бачилися кілька разів на зйомках "Знаку якості" у рубриці "Кошик із зіркою"). Років 7 тому він казав, що невіглас на кухні і нічого сам не готує. Життя змінило його погляди, він дуже гарний учень і взагалі професіонал, якого я глибоко поважаю. Молодець! До цього списку я би ще додав Дашу Малахову із її "Кулінарним щоденником".

Конкурувати не боюся ні з ким. Усім вистачить місця під сонцем. Моя особиста кулінарна бібліотечка налічує вже під сотню різних видань, я такі книжки колекціоную, і їх багато не буває. Особливість нашого із "Видавництва Старого Лева" дітища в оригінальності формату, значній "культурологічності". А також ми претендуємо на певну суспільну функцію – цією книжкою ми з Савкою і її командою хочемо не багато і не мало, а єднати країну.

Як, де і коли можна буде потрапити до тебе на презентацію?

Усе відбудеться у Львові на Форумі видавців – 11-12 вересня. 20 вересня презентація у Краматорську. Далі – ще не знаю, але далі точно буде.

Вже є задуми щодо нових книжкових проектів?

У мене є. І вже навіть почав працювати над цим. Але все залежить від успіху "першої ластівки".

 

Довідка про автора

ГРУБИЧ КОСТЯНТИН ВОЛОДИМИРОВИЧ, тележурналіст, телеведучий, 47 років

Почав друкуватись у пресі з 1982 року, ще під час навчання у середній школі.

З 1985 по 1992 рік навчався у Київському державному університеті ім. Тараса Шевченка на факультеті журналістики.

З 1987 по 1989 рік проходив строкову армійську службу у Забайкаллі, у редакції дивізійної газети "Боевое знамя", тоді ж став членом Спілки журналістів СРСР, на той час наймолодшим.

З 1989 року почав працювати на Українському телебаченні, у головній редакції програм для дітей та юнацтва.

З 1992 по 1994 рік – автор і ведучий першої власної програми – ділової гри для підлітків «Клас-юніор-бізнес».

З 1995 по 1997 рік – ведучий авторської програми "Юнацьке ток-шоу "Вибрики", яка була номінована на премію "Золота ера" серед кращих ток-шоу.

З кінця 1997 року запрошений розробити дитячо-юнацьке мовлення на ТРК "Студія "1+1".

З 1998 року – автор і ведучий щоденної програми "Дитячий сеанс".

З 1998 по 1999 рік – автор і ведучий прямоефірної щоденної програми "Не всі вдома".

З 2000 року – репортер "ТСН".

З грудня 2005 року – автор сценарію та сюжетів для програми "Смачна країна".

З вересня 2006 року – автор і ведучий програми "Глухоманія із Костянтином Грубичем".

З листопада 2006 року – ведучий програми "Сніданок з 1+1".

З травня 2007 року – автор і ведучий програми "Смачна країна".

З серпня 2007 до грудня 2012 року працював на телеканалі "Інтер" керівником та ведучим проекту "Знак якості".

З 2013 року – експерт із питань якості телешоу "Все буде добре" на телеканалі СТБ.

У серпні 2006 року став лауреатом національної премії "Телетріумф" як найкращий журналіст-репортер року.

Одружений, мав двох доньок і сина, молодша донька у 2014 році загинула.

З 2010 року - старший викладач кафедри ведучих, дикторів та тележурналістики інституту кіно і телебачення Київського національного університету культури і мистецтв, курс "Авторські програми українського телебачення". З вересня 2012 року – викладач дисципліни "Сценарна майстерність". 

новини партнерів

‡агрузка...

22 березня, 2019 п'ятниця

22 березня, 2019 п'ятниця

Відео

Введіть слово, щоб почати