Чому бразильці не потрібні збірній України

Заяви легіонерів "Шахтаря" про бажання грати за національну команду України насправді є спробою привернути до себе увагу тренерів збірної Бразилії

Бажана увага

Минулого тижня одразу два бразильських легіонери донецького "Шахтаря" заявили про бажання грати за збірну України. Спочатку це зробив Марлос, а за кілька днів з нього приклад взяв Тайсон.

Обидва футболіста задіяні в основі команди Мірчі Луческу – Марлос на правому фланзі, а Тайсон - на лівому. Саме на цих позиціях у збірній України грають лідери команди – Андрій Ярмоленко з київського "Динамо" (справа) та Євген Коноплянка з іспанської "Севільї" (зліва).

Звичайно, обидва бразильці про це добре знають і мають розуміти, що виштовхнути зі складу гравців, які є головною зброєю нашої національної команди практично неможливо. То невже амбіційні Марлос та Тайсон хочуть сидіти на лаві запасних та бути, так би мовити, на підхваті?

Насправді такі заяви від легіонерів з "Шахтаря" чути не вперше і причини їх появи набагато прозаїчніші. Таким чином іноземці, які ніколи не грали за свої збірні, намагаються привернути до себе увагу тренерів національних команд та отримати від них жадані виклики. Ті ж Марлос та Тайсон неодноразово зізнавалися у своїх інтерв’ю, що мріють грати за збірну Бразилії. Але конкуренція за місце в збірні у цій країні величезна і потрапити до складу команди вкрай важко.

Бразильські традиції

Взагалі бразильці з "Шахтаря" найчастіше спекулювали на темі української збірної. У різні роки про бажання одягти жовто-синю футболку заявляли Брандау, Луїс Адріану та Вілліан. Врешті двоє останніх свого досягли, а Вілліан після переходу до англійського "Челсі" навіть потрапив до складу збірної Бразилії на домашньому чемпіонаті світу-2014 року.

Показовим також став випадок з півзахисником "Борусії" з Менхенгладбаха Романом Нойштедтером, який напередодні Євро-2012 раптом згадав, що народився в Україні, де за дніпропетровський "Дніпро" у 1988 році нетривалий час виступав його батько – Петро Нойштедтер – етнічний німець з Казахстану.

Тодішній головний тренер збірної України Олег Блохін спочатку у послугах футболіста елітної бундесліги зацікавився, але потім був вимушений визнати, що гравець використав тему зміни громадянства, щоб привернути увагу до себе з боку збірної Німеччини. Нойштедтер свого досягнув і отримав виклик до німецької національної команди. Проте, його "заграли" лише про всяк випадок, а у складі збірної хавбек "засвітився" усього двічі.

Іноземний слід

Якщо німець бажанням грати за збірну України не палав, то сенегальський захисник "Металіста" Папа Гуйє цілком міг виступити за нашу команду на Євро-2012. З ініціативою зробити йому український паспорт виступив Мирон Маркевич, який починав готувати команду до турніру та паралельно очолював харківський клуб. Але зрештою тренер залишив збірну і від ідеї натуралізувати африканця відмовилися.

А от інший легіонер "Металіста" на чемпіонаті Європи 2012 року за Україну заграв – сербський форвард харків’ян Марко Девіч з 2008 року провів у складі команди 35 матчів та забив 7 голів. Неабияк допоміг нашій національній команді і його одноклубник Едмар, який був основним півзахисником збірної України під керівництвом Михайла Фоменка у кваліфікації чемпіонату світу-2014.

Та найбільше у складі збірної України було натуралізованих футболістів з пострадянського простору. Помітний слід у історії нашої команди залишили росіяни Віктор Леоненко, Юрій Калітвінцев, Олександр Алієв та білорус Артем Мілевський.

Зрештою, практика натуралізації іноземців у світовому футболі досить розповсюджена і її використовують в багатьох країнах. У різні роки чимало чужинців змогли стати "своїми" й у нашій збірній. Але набагато частіше легіонери використовують тему зміни громадянства зі своєю меркантильною метою. Насправді збірна України їм не потрібна, як і не потрібні такі футболісти нашій національній команді.