Дзеркальна зала Палацу Потоцьких – перлина музею львівської Галереї Мистецтв. Оздоблена в стилі рококо, вона сяє позолотою та кришталем, що сліпучо множиться у численних дзеркалах по периметру всієї кімнати. І контрастом до цієї пишноти – виглядають українські митці у повсякденному одязі, які для зручності повсідалися просто на підлогу попід стіною довкола стола президіуму. Вільних місць у залі немає, та й стояти доводиться щільно.
Поява "Трикутника 92" - вагома подія в українському суспільстві. Хоча б тому, що сам фоліант важить понад кілограм, завтовшки – 4 см, а його розміри – 20х30 см. До книги, що побачила світ у видавництві "Люта справа", увійшли твори митців, які восени-взимку 2013-14 роках стояли на Майдані заради свободи слова, совісті та незалежності України.
"Мистецький Барбакан" - культурна платформа, де проводилися поетичні й прозові читання, лекції та виставки робіт провідних українських художників. Серед імен, які формують авторський список, – письменники Юрій Андрухович, Сергій Жадан, Андрій Бондар, Антін Мухарський, художники – Андрій Єрмоленко, Олекса Манн, Іван Семесюк, музиканти Олекса Бик та Леся Рой. Це далеко не повний перелік, адже "Барбакан" був місцем, де митці могли перепочити й зігрітися після чергування на барикадах і заразом поспілкуватися та поділитися новими творами.
Реальні події, вигадані історії, спогади про неймовірні зустрічі, які ніде, крім Майдану – статися просто не могли, якісні ілюстрації художніх робіт, народжених Майданом – все це під однією палітуркою "Трикутника 92".
Й одразу після презентації альманаху – за участі тих же письменників, художників та видавців, відбулося нагородження лауреатів премії імені Олеся Ульяненка. Олесь – знакова постать в українській прозі останніх десятиліть. Написав 11 романів, його "Сталінка" - отримала Шевченківську премію у 1997 році. У 2009-му - письменник зазнав цькувань з боку Національної комісії з моралі. Помер за рік потому, за дивних обставин. На вшанування пам’яті Олеся Ульяненка була заснована премія його імені, якою нагороджуються твори нонконформістського змісту та автори із незалежною життєвою позицією.
За словами голови журі, письменника з Німеччини Володимира Сергієнка, культура не повинна стояти на плечах божевільних волонтерів, їй потрібен інститут меценатства, аби надавати достойну підтримку митцям. Окрему подяку висловив ініціатору премії, поетці, прозаїку та члену українського ПЕН-центру Євгенії Чуприні.
Володимир Сергієнко, голова журі конкурсу
Цьогорічним лауреатом – став художник, блогер, вишивальник і письменник Іван Семесюк за свою другу книгу "Еволюція або смерть! Пригоди павіана Томаса". За словами Івана, нагорода заскочила його зненацька, адже досі почувався початківцем. Першу свою книгу чимось серйозним не вважає, та тепер, отримавши премію, зізнається: як художник, звик до уваги та інтерв’ю. Але як письменник – ретельно працював і таємно сподівався, що хтось прочитає його книжку і скаже: "Так, старайся, рубай далі".
Тепер, каже, найближчим часом візьметься за написання третього роману. Назва і фабула у нього вже є. На запитання, чи мріє отримати Шевченківську премію, відповідає зі сміхом – якщо її даватимуть митцям-хуліганам, то стане в чергу. А от щодо інших нагород зізнається – заробляє достатньо, аби не залежати від грантів та сподіватися на "подарунки долі". Та водночас заявляє – гроші, отримані разом із дипломом, зайві не будуть – зима близько, і треба утеплити будинок.
Потому, вже на іншому майданчику – відбулися читання лауреатів премії імені Олеся Ульяненка попередніх років та авторів "Трикутника 92".
Фото Олени Степаненко