Ми знали, що в останні роки він тяжко хворів, але надсилали йому вітання з ювілеєм, сподіваючись, що не раз ще почуємо його голос - голос совісті й розуму.
Поруч з ним, здавалося б, пройшло все життя. Я познайомився з Юрієм Миколайовичем на першому з'їзді народних депутатів СРСР у 1989 році. Це зараз створення Міжрегіональної депутатської групи здається цілком логічним політичним кроком. Але тоді, коли група депутатів зважилася кинути виклик комуністичному монстру, в радянському суспільстві не було ніяких політичних кроків узагалі. І якщо не більша частина громадян, то принаймні більша частина еліти сприймала прагнення йти не в ногу як справжнісінький злочин. Слова Афанасьєва про агресивно-слухняну більшість, які сьогодні згадає, напевно, кожен - це про них, про мерзотників, які завжди готові підтримати будь-яку владу і розтерзати будь-якого супротивника своїх господарів.
І найголовніше - що вони нікуди не поділися! Саме тому - на відміну від багатьох інших демократів часів перебудови - Афанасьєв ніколи не вважав себе переможцем. Його історична освіта і вміння дивитися на політику з моральної точки зору допомогли йому зрозуміти, що за словами "крах комунізму" ховається не перемога над злом, а нова модифікація зла. І що до справжньої перемоги ще дуже далеко - а, може бути, в Росії вона і не настане ніколи. На початку 90-х цей погляд здавався дуже песимістичним і відхід Афанасьєва з політики - а потім і з суспільного життя - багато хто вважав дивацтвом. Зараз ясно, що це була єдина можливість зберегти моральний камертон.
Соратник Афанасьєва по Міжрегіональній депутатській групі Гавриїл Попов - він став першим демократичним мером Москви і "хрещеним батьком" лужковщини - на старості років перетворився в одну з масок зла, цинічну відрижку путінського часу. А Юрій Миколайович так і залишився до самого останнього свого дня молодим і чесним. У своєму квітневому інтерв'ю Радіо Свобода він з гіркотою говорив про аморальність - але не путінську, а суспільну. Говорив про розлюднення Росії, її умертвіння як людського співтовариства. І про те, що путінський режим просто узаконив і конституював це умертвіння. Це дуже важливі слова. І коли я порівнював росіян з "білими ходоками" з "Гри престолів", я спирався на цей аналіз людини, інтуїції та професіоналізму якої завжди довіряв. Мерці - вони і є мерці. Юрію Миколайовичу - як і його нечисленним однодумцям, людям морального і чесного ставлення до подій - було важко серед них саме тому, що він був живим.