Хвилі у темряві: Латвійські митці, поезія та шумові перешкоди

Шумові перешкоди, легке потріскування, перешіптування на межі чутності. Старовинні й просто давні радіоприймачі, які окупували кілька столів у центрі сцени. Над ними з медичним стетоскопом зразка 80-х чаклують зосереджені чоловіки, вслухаючись у кожен хрип, витворюючи гармонійне тло з хаосу ефірних шумів. І голос – медитативні поезії то сплітаються й розчиняються у радіохвилях, примушуючи слухачів затамувати подих, аби почути, то зринають над ними і публіка полегшено видихає.

У темній залі театру імені Курбаса немає вільних місць. Охочі почути латвійський гурт  "Орбіта" окупували балкони, крісла, сидять і лежать у проходах та перед сценою. Поети змінюють одне одного біля мікрофона, а по закінченні вірша вертаються до маніпуляцій із приймачами. Читають російською, а на чорному тлі в глибині сцени транслюються українські субтитри. Атмосфера цілковитої зосередженості й зануреності у слово, цілковитої довіри і поваги. По закінченні дійства зала аплодує стоячи.

Коли відлунав шквал оплесків, і слухачі кинулися купувати книжки, а митці почали обережно складати свій радіоінвентар, підходжу до Сергія Тимофеєва, одного з учасників "Орбіти". На прохання відповісти на кілька запитань ніяковіє і намагається передати "естафету" котромусь із товаришів, які заклопотано збирають техніку. Зрозумівши марність спроб, усміхається і погоджується.

По центру - Сергій Тимофеєв

Сергію, я невипадково звернулася саме до Вас – адже Ви у цьому місті не вперше і вже демонстрували львів’янам свої роботи. Як і коли це було?

Це був 2006 рік, я приїздив до Львова сам – із відеопоетичним проектом. Львів мене захопив – і я почав мріяти, щоби привезти сюди решту гурту. І ось мрія здійснилася.

Багато змінилося у Вашій творчості від 2006-го?

Складно сказати. У поезії – навряд чи, а от формат подачі текстів – так, ми змінюємо постійно, нам цікаво експериментувати, шукати якість нові засоби впливу на сприйняття текстів, витворювати щораз нову атмосферу звучання.

Чому радіо?

О, випадково (сміється). Ходив блошиним ринком, побачив цікавий інструмент, продавець сам не знав, що це. Купив, погуглив – виявляється, мені дістався ФМ-мікшер. Так і почалося.

А стетоскоп? Виглядає ефектно, погоджуюся, але чи має він якесь прикладне значення, окрім як слухати радіо, ніби хворого пацієнта?

Так, і для краси теж. Але коли на сцені зо два десятки приймачів, які створюють фоновий шум - саме стетоскопом зручно вслухатися і вивіряти звучання кожного.

Таке враження, що для Вас і слово, й музика – засоби для вираження чогось більшого, ніж текст. Які ще проекти у Вас є?

Зараз на одному зі стендів Венеційського бієнале демонструється наш Сонет. Це чотирнадцять полиць – за кількістю поетичних рядків у сонеті. На них ми розмістили предмети, вони символізують той сенс, який кожен глядач готовий їм надати. Не власні назви, а саме символи оречевлених слів. Розмір інсталяції – приблизно 2,5 на 2,5 метра, вона демонструватиметься у Венеції до листопада. Будете у Венеції – завітайте. 

Фото: Олена Степаненко