Він схожий на всіх чотирьох мушкетерів Дюма в одній подобі – високий, усміхнений, з незмінною борідкою, а часто – ще й з гітарою, на якій грає так само вправно, як і пише. Андрій Хаданович – поет, літературознавець, перекладач із французької, української та польської мов, президент білоруського ПЕН-центру. Давно і плідно дружить з Україною – перша книжка його оригінальних поезій вийшла саме у нас, причому українською, ще у 2002-му. А 10 років тому світ побачили і його вибрані поезії мовою оригіналу - і теж раніше, ніж у рідній Білорусі.
До Львова приїхав на вихідні, це останні – і найнасиченіші дні Форуму видавців. У Андрія чиста й м’яка вимова, коли він говорить українською, але зараз ми спілкуємося кожен своєю мовою. Як зізнався поет на початку розмови, до України в ці дні прибув із двох причин:
По-перше, я приїхав на запрошення українського ПЕН-центру і особисто пана Миколи Рябчука. Тут ми з президентом польського ПЕНу паном Адамом Поморським, з екс-президентом литовського центру Геркусом Кунчюсом та іншими колегами обговорювали проблеми колоніалізму і пост-колоніалізму: що в нас від нього залишається, а з чим ми переможно боремося. Добра така дискусія відбулася в обласній бібліотеці на Шевченка.
А друга причина?
Це головна моя душевна мета – Сергій Жадан, – усміхається поет. - Він для мене є синонімом української літератури. Ми товаришуємо вже 15 років, я стежу за всіма його новими книжками, перекладаю. І ось нарешті – вдалося зібрати всі ці переклади разом і видати такий грубий том. Але що цікаво – Україна віддячила мені симетричною відповіддю. Мої друзі, починаючи з Сергія Жадана, Галинки Крук, Олени Герасим’юк та ще кількох професійних перекладачів – так само переклали мене. А видавництво "Крок" вирішило видати їх серією з двох книжок. За долю білоруського Хадановича я не хвилююся – він вийшов українською. А от питання, хто буде читати білоруською Жадана в Україні – це окрема історія. Гадаю, слава Сергія і цікавість до білоруської мови переможе.
Як читачі зустріли ваші книжки?
Я був вражений неймовірно. Презентація відбулася у театрі Воскресіння. З одного боку, зібралася велика кількість людей, а з другого – нам не довелося займатися клоунадою і когось розважати. Це був не просто повний театр, а повний театр адекватної публіки, яка розуміє все. І хочеться дуже-дуже подякувати Україні за ці дива, які таки трапляються.
Андрію, ти на Форумі сам від усієї Білорусі чи з друзями, колегами?
Власне, у мене своя програма. Але паралельно – українські поціновувачі білоруської поезії запросили Андрія Адамовича і Антона Рудака. Також – приїхала делегація митців від білоруського Союзу письменників на чолі з Наталкою Бабіною, там є секція любителів української літератури. І вони презентували тут свій альманах "Справа". Але був такий прикрий момент. В один день, в один і той же час – але в різних місцях - були заплановані дві білоруські акції. Це означало розколоти цільову аудиторію, яка мала для себе вирішувати, куди піти.
Мушу зізнатися, я теж на цей час мала власну акцію – і не змогла відвідати бодай однієї з тих, про які тут говорилося. Шкодую…
Але я бачу в цій ситуації два моменти: позитивний і негативний. Позитивний у тому, що Львова, його публіки – та загалом української публіки, яка в ці дні переповнює місто – вистачає на все. Це чарівне море любові, зацікавленості, дружби… Це такі скарби, якими не розкидаються, будь ти Пауло Коельо чи молодий білоруський поет. Але велике прохання до організаторів – якщо робите білоруські акції, то робіть їх у різний час.
Часто відвідуєш Форум?
15 років тому був тут уперше, а взагалі – разів 7-8. Два роки тому – презентував свою дитячу книжку в українському перекладі "Таткові нотатки". Щоразу, коли приїхати не випадає, сумую і втішаю себе тим, що от наступного разу - поїду точно.
Фото Олени Степаненко