Протоієрей Євген Заплетнюк: Я незгідний з тим, що Ірина Магдиш казала щось погане. Вона говорила правду

Отче, ви взяли голос у справі так званого "Магдишгейту", коли львівську чиновницю звільнили, скажімо так, за рекомендацією одного із львівських священиків. Отже, чому Ви, як духовна  особа, не підтримали позицію Церкви?

Мені здається, що кожна людина, яка тверезо дивиться на події, що відбуваються навколо неї, має певним чином захищати здорову думку. Я би хотів вірити в те, що моя точка зору здорова. У даному випадку багато голосів постало на захист і пані Ірини, і взагалі пролунало щодо цієї події. Але дуже прикро, що мало священнослужителів виступило на захист. Кожна нормальна людина повинна стояти не на стороні більшості, а на стороні правди. От мені так здається.

Як на мене, Ірина Магдиш не ображала Церкву, вона фіксувала речі, які є очевидними для багатьох, значна частина священиків дивиться не туди, в Церкві чимало нездорових явищ, незалежно від тої чи іншої конфесії. Ми є свідомі того і свідомі власних сподівань. Нам би хотілось бачити якусь оновленішу, можливо чистішу чи добрішу, до нас мирян, Церкву. Замість того на це ображаються і навіть намагаються, часом, вдарити лінійкою по пальцях.

Взагалі, здається, основна проблема того скандалу, що виник у Львові, у тому, що у нас нема практики культури діалогу.  Коли ми когось запитуємо про щось, ми вже знаємо наперед відповідь, просто хочемо, щоб вона співпала з нашою.  А ще частіше, коли людина ставить якесь запитання, вона навіть не дослуховує до кінця цю відповідь. Дуже прикметним випадком стало оце інтерв'ю пані Ірини, коли люди вчепилися лише в абзац коментаря стосовно Церкви, а не дочитали до кінця те, що вона сказала далі. Вийшло начебто вона сприймає Церкву, як ворожу для себе інституцію, але вона абсолютно про це не говорить. Вона говорила про те, що їй важливо, щоб місто Львів розвивалось у  багатьох напрямках, в тому числі в культурному і освітньому, показуючи те, що не лише церкви повинні існувати в її регіоні, за який вона відповідає як державний чиновник. Тому нема потреби звинувачувати цю людину у тому, що вона висловила свої професійні інтереси і захистила їх, намагаючись робити свою роботу добре. Тому дивно, що отець Юстин чи будь-хто з тих людей, що критикують її, знайшли в цьому щось погане.  Вона робила свою роботу добре. Церква також робить свою роботу добре. Тим не менше, в кожній організації, навіть у Церкві, безперечно є недоліки. Тому  що Церква це місце, де зустрічаються грішники. Якби ми були праведниками, то потреби в Церкві б не існувало. Бог для того і створив Церкву, аби всі грішники освячувались там і ставали кращими. Водночас  я б не хотів, щоб цей, так званий скандал, став антицерковним, оскільки  начебто тут зустрілись інтереси Церкви  і ніби таких прогресивних людей, патріотів свого міста чи патріотів здорового глузду. Справді, проблема Церкви не в тому, що її забагато, той конфлікт, що виник у Львові свідчить про те, що люди буквально не вміють чути одне одного. І це найбільша наша проблема. Я б не хотів, щоб мене як священнослужителя Церкви згодом асоціювали з людьми, які були  причетні до того, що пані Ірину позбавили посади. Я абсолютно незгідний з тим, що вона казала  щось погане. Вона говорила правду. Вона цілком справедливо і чесно робила свою роботу, але вона казала про речі щодо яких люді часто змушені мовчати.  Ми мовчимо, коли бачимо, що перед нами сильніший. Ми мовчимо, коли бачимо, що за наші слова може бути якась відповідальність, або це нам може принести якусь шкоду. Тому вона зробила добру справу і стала сьогодні ніби символом боротьби за свободу, за право висловити свої почуття чи бажання. Бачимо, що мер міста, на превеликий жаль, цього зробити не зміг і я так розумію, що він пішов…

…Піддався на ультиматум ієромонаха Юстина Бойка, котрий сказав, що ви, мовляв, маєте визначитись, чи  ви з Церквою, чи поділяєте погляди Ірини Магдиш. Пригадую формулювання  Церкви, як метафізичного тіла священників і мирян. Коли ж постає дихотомія, таке немов би  несформульоване протиставлення, це трішки лякає. Хотілося б  властиво того більшого, тіснішого зближення між мирянами  і священиками. Священик це не людина з різкою, яка поганяє отару, але веде любов'ю її за собою.

Ну звичайно. Ми знаємо, що пастир це не той, хто тільки стриже, а той, хто годує і пасе свою отару. Тому всі священики мають прагнути до того, аби нам не було чим дорікнути будь-кому, навіть якщо нам хотіли зробити боляче. Тим не менше, мені здається, що отець Юстин вже зрозумів свою помилку.  До речі,  він видалився зі сторінки у Facebook, де він це написав. Він зрозумів, що погарячкував, окрім того, не справа ченців вмішуватись в будь-які світські справи. З іншого боку, він зрозумів, що його необережне висловлювання, яке він не продумав добре…

Він написав листа Садовому, тобто поінформував певний орган влади про певне, на його думку, неподобство.

Ну, тим не менше, він цим самим зробив  явну шкоду людині, оскільки зіпсував її кар’єру. Можливо в глобальному масштабі він зробив для неї корисно, тому що ми тепер всі знаємо, хто ця пані. Раніше про неї мало хто чув, а тепер її всі знають, вся Україна говорить про неї, наскільки вона виявилась прекрасною і  справедливою жінкою, у той час, коли сам отець зробив дуже велику помилку в своєму чернечому житті, на превеликий жаль. Я не можу сказати, що мені за нього соромно, в нього є своє сумління. Я свій голос, коли в мене була можливість, подав. Нам треба завжди шукати користі для іншої людини, от тоді ми будемо справжніми християнами. Тоді люди, коли навіть захочуть шукати в нас недоліки, вони їх не знайдуть, - якщо ми будемо говорити і робити все правильно і  чесно, не боячись. Шкода, що всього лиш три учасники цих подій перевернули нашу свідомість. Сьогодні всі про це говорять, бо ці люди були не налаштовані на діалог - вони не змогли вирішити цієї справи між собою.

Наостанок я хотів би уточнити, а яким би було Соломонове рішення у даній ситуації?

 Я думаю, що справедливо було б, перш ніж робити публічні бої у Facebook, обов'язково  зібратися трьом і обговорити всі ці справи: кого що турбує у першу чергу. Якщо пані Ірину турбує  стан Церкви, вона повинна була зустрітись з представниками Церкви, якщо отця Бойка турбувало те, що пані Ірина критикує, він повинен був зв'язатися з нею і поцікавитись, чи дійсно вони один одного правильно зрозуміли. Ну, і пан мер повинен був би теж зрозуміти, що для того, аби бути добрим керівником не обов'язково вміти голосно стукати по столі. Треба бути і трохи люблячим батьком, який розуміє, що не кожна проблема повинна вирішуватись хірургічним шляхом. Хвороби ж можна вилікувати пігулками, масажами, або мазями. А він зробив це так кардинально, що це призвело до скандалу і я думаю найбільше постраждав сам пан Садовий. І нам його дуже шкода, бо такі кроки мають величезний вплив на майбутнє політика.  Як би потім згодом не намагалися вирішити цей конфлікт,  він набув сьогодні такого величезного розголосу, що, на превеликий жаль, ми ще будемо його згадувати в певному сенсі, як частину нашого церковного життя у цей період часу. Це увійшло, в певному сенсі, в історію.